Підкорена босом - Аманда Рід

Для такого як я, війна закінчилася чотири роки тому. Я зміг взяти себе в руки відродити бізнес та зробити його ще більш успішним.

Однак спогади про ті страшні дні все ще переслідують мене. Я часто замислююся над тими, хто не повернувся. Часто ночами прокидаюсь у холодному поті, згадуючи обличчя побратимів, з ким мені довелося служити. Ці спогади наче тіні, що йдуть за мною всюди.

Іноді я вдаюсь до різних задоволень, щоб забути. Секс чудово стирає всі спогади. На другому місці – робота. Але якщо говорити особисто за себе: я вибрався звідти й дозволив собі жити далі. Життя змилувалася наді мною і подарувало Лізу.

Але деякі й досі в тому пеклі. Незважаючи на те, що наша країна піднялася на ноги та вийшла переможцем, деякі хлопці так й не змогли вибратися з пекла і не бачать себе в мирному житті. Один із них мій товариш Кріпер — Макс Кріпенко.

Він не зміг заново полюбити цивільне життя, але Макс залишається моїм єдиним близьким другом. Навіть попри рідкісні зустрічі.

Заїжджаю на територію занедбаного заводу й бачу самотній позашляховик на стоянці. Паркуюсь поряд з ним. Дістаю пачку цигарок і закурюю. Давно не курив, але зараз просто дуже хочеться.

Біля воріт у величезний ангар бачу чорну постать. Кріпер. Він теж палить.

Підходжу до нього і тисну руку. Не змінився ні на краплю. Високий, худий, в очах божевільний блиск.

— Твої друзі верещать гірше за різаних свиней, — каже Кріпер і вистрілює недопалком убік.

— Вони мені не друзі! — твердо вимовляю.

— Радий це чути. А то після цієї зустрічі обірвав би з тобою всі контакти.

Макс молодший за мене на вісім років. Трохи складний у сприйманні цього світу. Найкращий снайпер. В його очах немає жодної краплі людського тепла, тільки холодна обачність.

— Що в нас на порядку денному? — питаю, дивлячись йому просто у вічі.

— Є кілька пропозицій, — відповідає він, не відводячи очей. — Але судячи з твого ідеального манікюру, тобі вони не сподобаються.

— Годі знущатися, Кріперу! — штовхаю його в плече.

— Гаразд, гаразд, заспокойся, — він посміхається і поправляє чорний каптур. — Ласкаво просимо до мого особистого раю.

Хлопець штовхає двері до ангара і жестом запрошує увійти. Усередині напівтемрява. Вона гортає величезну покинуту територію. У центрі декілька столів. На них розкидана зброя та якісь незрозумілі пристрої. Зліва сидять два «півні» в класичних костюмах і з мішками на головах. З роботи їх витяг?

Навіть боюся уявити як Кріпер поодинці їх пакував. Хоча… сили у цього вибухонебезпечного достатньо. Тому ж він і Кріпер — вибухонебезпечний персонаж у грі Майнкрафт. Достатньо зустрітися з ним поглядом і він вибухне та рознесе все навкруги.

— Хочеш, я їм пальці спершу зламаю? — з натхненням каже Макс.

— Ні, — відповідаю я, відчуваючи, як усередині підіймається хвиля огиди. — Спершу я з ними поговорю.

Макс хмикає, але погоджується. Ми підходимо ближче, і я починаю знімати мішки з їхніх голів.

Кріпер відходить до столу і хапає ніж. Починає з особливим захопленням грати з ним, вдаючи що йому не цікаво. Але йому цікаво, я це знаю. Він із задоволенням загнав би парочку голок покидькам під нігті.

— Андрію? — Роберт справді верещить, як свиня. — Це ти?

— Ти рушив головою? — це вже басить Тарас.

— Давайте без зайвих прелюдій, — попереджаю їх, відкидаючи мішки убік. — Побалакаємо, дівчатка?

— Про що ти хочеш говорити? — нервово запитує Роберт, озираючись на всі боки. — Цей ненормальний, — киває головою у бік Кріпера, — мені битою тачку пом'яв.

Кріпер мовчить. Кривить губи в посмішці, покидьок!

— Ми поговоримо про ваші погані вчинки, — складаю руки на грудях. — То як? Приємно, коли не можете вплинути на ситуацію. А якщо вам у дупу биту заштовхати? Кінчите прямо на місці?

— То ти через свою лярву психанув? — зневажливо пирхає Тарас. — Було б за що…

— Ця лярва, як ти висловився, вагітна від мене! — смикаюсь у їхній бік. — А ви тварюки хотіли трахнути її вдвох.

Кріпер кидає ножа на стіл і повільно підходить до нас.

— Типу, вони намагалися її зґвалтувати? — знявши з голови каптур, Макс здивовано перепитує. — Твою жінку? Ці півні? Вдвох? Одночасно?

— Вони накачали її наркотою, — підтверджую, стримуючи гнів. — Але до діла не дійшло. Лише руки розпустили.

— Ще й наркотою накачали? Я сподіваюся, ти пожартував щодо драми? Тому що спочатку я б їм хер відрізав. Потім пальці.

— Давайте, ми зараз всі заспокоїмося! — подає голос Роберт!

Жити, тварюка, хоче! Ну-ну!

— Ніхто нічого не різатиме, — кажу я, намагаючись зберегти спокій.

— Дитячий садок! — обурюється Кріпер. — Я б їм і очі вичавив,  він говорити зібрався.

Я підходжу ще ближче і починаю:

— У мене дві пропозиції, — ховаю руки до кишень. — Або ж я залишаю вас на роздертя Кріперу. Він відрізняється жахливим характером та чітким прицілом. Або ви робите все, що я скажу, і матимете шанс піти звідси живими. Вибір за вами.

— Друге! — не замислюючись, відповідає Роб. — Це була погана ідея чіпати Лізу. Вибач.

З цим ублюдком нема чого говорити. Він усе зробить, щоб урятувати свою дупу. Якщо наказати йому зараз лизати підлогу, він покірно стане на коліна і з щирою, душею візьметься лизати.

Головна гнида тут Тарас. Він заварив цю кашу, впевнений на всі сто відсотків.

— А ти що скажеш, Тарасе? — повертаюся до нього.

— Ми зробимо все, що скажеш, — тихо відповідає він, стиснувши зуби.

От же мерзота! Може дозволити Кріперові зламати два пальці цій гниді?

— Добре, — киваю я. — Тоді уважно слухайте. Роберте, ти відмовляєшся від свого відсотка в моїй фірмі. Більше ми не маємо справи з іноземними партнерами. Свою частку віддаси мені та Карину підштовхнеш вийти з гри. Мені начхати на добре ставлення наших родичів, але на цьому ви більше не є акціонерами.

— Це буде складно… — пихкає Роберт.

— Це буде легко! — кажу йому у відповідь. — Тепер ти мерзота! — тицяю в Тараса. — З тобою ми теж обриваємо всі зв'язки й хрін хтось поверне тобі штраф.