Підкорена босом - Аманда Рід

Андрій

Той факт, що Ліза можливо вагітна, а ці два упирі хотіли трахнути її накачав наркотою, приводить мене у справжнісінький сказ.

Тисну кулаки так сильно, що нігті впиваються в долоні, але біль тільки розпалює мою лють. Потрібно діяти, і якнайшвидше. У голові починають миготіти думки про те, як я знайду цих покидьків та примушу їх заплатити за все.

Я стану їх найстрашнішим кошмаром. Вони пошкодують про те, що були колись знайомі зі мною і посягнули на святе.

З Лізою теж треба швидко щось вигадати. Не відомо, як заборонені речовини можуть вплинути на плід. Потрібно зателефонувати сестрі та попросити її зробити повний гінекологічний чек-ап.

Спочатку я відвезу Лізу до лікарні, де вона проходитиме обстеження. Потім почну пошуки цих мерзотників, використовуючи всі доступні мені ресурси, а в мене є декілька «ресурсів».

Вони не втечуть від відплати.

Беру телефон та набираю номер сестри. Вона відповідає одразу. Швидко пояснюю їй ситуацію, попросивши якнайшвидше провести обстеження. Сестра обіцяє допомогти й назначає зустріч за дві години.

Коли я повертаюся до Лізи, то бачу її на дивані. Обійнявши себе руками, дівчина розгойдується з боку на бік. Її очі сповнені страху і замішання, але, побачивши мене, вона трохи заспокоюється.

Підходжу до неї й сідаю навпочіпки:

— Ти не хочеш цієї дитини, так? — починає швидко тараторити, заливаючись сльозами.

Мовчки витираю їх із гарного личка.

— Я зрозумію, якщо ти не хочеш нас, то забудеш сьогодні ж. Ми підемо. Я ніколи в житті нічого про тебе поганого не подумаю і завжди нашій... моїй дитині говоритиму що у нього був найкращий батько.

— Все сказала? — стримано питаю.

— Так, — розгублено кліпає оченятками та киває.

— Тепер послухай мене, — говорю я, намагаючись, щоб голос звучав м'яко, але впевнено. — Ми зараз збираємось і поїдемо до лікарні. Тебе подивляться лікарі, візьмуть аналізи. Потім ми вирішимо, що робитимемо далі. Але я хочу, щоб ти знала: я нікуди не піду і не залишу тебе одну. Ще раз у твоїй голові виникнуть подібні думки, я тебе покараю.

Так… із «покараннями» доведеться зачекати. Малій зараз точно не до сексу і навряд чи у неї найближчим часом з'явиться бажання. Прийдеться знову вчити її бути покірною.

Але це не важливо. Зараз головне — її здоров'я та здоров'я нашої майбутньої дитини. Все інше зачекає.

Ми виходимо з квартири й прямуємо до машини. Ліза сідає на пасажирське сидіння, і я заводжу двигун. Усередині мене все кипить, але я намагаюся тримати себе в руках заради неї.

— Все буде добре, Лізо, — говорю я, стискаючи її руку.

Вона киває, але видно, що їй тяжко. Дорога до лікарні здається нескінченною, але зрештою ми на місці. Я допомагаю Лізі вийти з машини, і ми заходимо всередину.

Сестра вже чекає на нас. Вона професійно та швидко організує все необхідне для обстеження. Ліза йде з нею, а я залишаюся в коридорі, нервово міряючи кроками підлогу.

Проходить близько години, перш ніж сестра повертається до мене.

— Все гаразд, вагітність протікає добре. Жодних проблем чи патології не виявлено, — каже вона, посміхаючись. — Але Лізі потрібно буде регулярно спостерігатись у лікаря.

Я видихаю з полегшенням та обіймаю сестру.

— Дякую, — кажу я, відчуваючи, як величезний тягар падає з моїх плечей. — Регулярність не проблема.

Повертаюся до Лізи, яка сидить у кабінеті, виглядаючи трохи спокійніше.

— Ну що, тепер їдемо додому?

Ліза киває, і ми знову прямуємо до машини. На цей раз дорога здається трохи менш напруженою. Ми мовчимо, але між нами виникає якесь нове, глибше розуміння. Я вирішую по дорозі заскочити до неї та взяти необхідні речі. Нехай звикає, що відтепер ми будемо разом.

Коли ми повертаємося додому, я допомагаю Лізі лягти та вкриваю її ковдрою. Дівчинка швидко засинає, втомлена після всіх переживань.

Я сідаю поряд і дивлюся на неї. У голові починають формуватись плани, як покарати тих, хто намагався зруйнувати наше життя. Тепер у мене є мета, і я не зупинюся, поки не досягну справедливості.

Завтра розпочнеться новий розділ нашого життя. І я зроблю все, щоб Ліза була щасливою та їй була спокійно поряд зі мною. А сьогодні я поставлю усі крапки над «і».

Залишаю Лізу спати, а сам заходжу до кабінету. Пишу помічниці, щоб на сьогодні скасувала всі мої зустрічі. Потім, починаю шукати номер старого знайомого. Такого «старого», що здається, наше знайомство було в минулому житті.

Набираю номер і чекаю. Голос на тому кінці дроту чується хрипким й трохи настороженим.

— Привіт, мені потрібна твоя допомога, — кажу я, і у відповідь чую коротке, але багатообіцяюче "Слухаю".

— Є двоє, які мають відповісти за один поганий вчинок, — продовжую я, намагаючись тримати голос рівним. — Мені треба їх знайти й переконатися, що вони більше ніколи нікому не завдадуть шкоди.

На іншому кінці повисає тиша, і я розумію, що мій співрозмовник обмірковує почуте.

— Ти знаєш, що це буде непросто, — нарешті каже він. — Але я допоможу. Дай мені трохи часу, щоб зібрати інформацію.

— Дякую. Імена та прізвища скину повідомленням, — відповідаю я і завершую розмову.

Надіславши повідомлення, відкладаю телефон убік і глибоко зітхаю. Тепер залишається тільки чекати. Я відчуваю, як гнів знову починає закипати всередині мене, але намагаюся тримати його під контролем.

Повертаюся до спальні, де мирно спить Ліза, і сідаю поруч. Її дихання рівне і спокійне, і це трохи заспокоює мене.

Вона вагітна. Під її серцем знаходиться грудочка, яка скоро змінить наші життя. Хочеться згріти Лізу в оберемок і закрити собою всі проблеми.

Час іде повільно, але невдовзі телефон знову починає вібрувати. Це мій старий знайомий.

— Я маю інформацію, — каже він, коли я відповідаю на дзвінок. — Близько десятої вечора, твої знайомі знаходитимуться в одному із покинутих складів на околиці міста. Можу надіслати тобі координати, щоб ти переконався в їхньому «підвішеному» стані, або я зроблю все сам.