Підкорена босом - Аманда Рід

МИНУЛО ТРИ РОКИ…

Пеньїскола. Іспанія.

Андрій

Дивовижний та неповторний острів, який у незапам'ятні часи був неприступним містом, оскільки єдиний піщаний перешийок розмивався водами Балеарського моря.

Пеньїскола — це найбільш відвідуване містечко спільноти Валенсії, яке приваблює своїми масивними фортифікаційними спорудами та мальовничими краєвидами. Його вузькі вулички, наповнені історією та культурою, приваблюють мандрівників з усього світу.

Саме тут три роки тому я купив землю і збудував для нас з Лізою та нашим сином Стефаном розкішний будинок. Останній рік я живу на дві країни й дедалі частіше замислююсь відкрити тут свою справу. Надто сильно мені подобається щодня дивитися як Лізок розгулює туди сюди нашою неймовірною віллою в одному купальнику.

Тут життя тече розмірено та спокійно, і це місце стало для нас справжнім домом. Ми насолоджуємося кожним моментом, проведеним разом, та будуємо плани на майбутнє. Ліза та Стефан уже полюбили цей куточок, і я радий, що вибрав саме його.

Кожний ранок у нас починається з прогулянки пляжем. Ліза любить збирати мушлі, а Стефан із задоволенням будує пісочні замки. Вечори ми проводимо на терасі, милуючись заходом сонця і слухаємо шум хвиль. Наш будинок наповнюється сміхом і щастям, і мені здається, що немає нічого кращого.

Наша вілла стала місцем зустрічей із новими друзями. Ми часто влаштовуємо барбекю та довгі вечори за розмовами. Тут, далеко від міської метушні, ми знайшли те, що шукали — спокій та гармонію.

Життя в Пеньїсколі відкрило для нас багато нового. Ми познайомилися з місцевими жителями, дізналися їх традиції та культуру. Щодня тут — нова пригода, і я з нетерпінням чекаю, що принесе наступний день.

Ну як це все можна проміняти на метушню великого міста? Вірно, я вважаю ніяк.

Я усвідомив, що знайшов своє місце під сонцем, де час ніби зупинився і ми можемо насолоджуватися кожною миттю. Ліза та Стефан стали частиною цього маленького раю, і я більше не можу уявити наше життя без Пеньїсколи. Це місце стало для нас символом любові, радості та нескінченного щастя. Не хочу повертатися до столиці.

Сьогодні ввечері ми знову плануємо зустрітись з нашими новими знайомими. Це дві пари із дітьми. Дуже приємні люди. З часом я став дуже вибірково обирати собі друзів. Зараз я відаю перевагу подружнім парам бажано з дітьми. Бо сім’я дуже багато для мене значить. Тепер я шукаю таких самих людей.

З нашими друзями ми домовилися зустрітися у нас на віллі, щоб провести вечір разом та насолодитися гарною компанією. Щоб нашим дітям теж було цікаво проводити час.

Ліза вже зайнялася приготуванням вечері. Вона вирішила здивувати гостей місцевими стравами – паельєю з морепродуктами та гаспачо. Я допомагав їй на кухні, нарізуючи овочі та пробуючи соуси. Дивно, але спільне приготування їжі приносить мені насолоду і допомагає нам ще більше зблизитися. Стефан тим часом грав у дворі з нянею, досліджуючи кожен куточок нашого саду.

— Лізок, — дивлюся на свою красуню дружину і не можу намилуватися нею. До цього часу. Ви можете повірити у таке?

— М? — плавно похитуючи стегнами в такт якоїсь нехитрої мелодії, перепитує мене.

— Ти така гарна…

— Андрію, перестати!

Вона досі соромиться від моїх з компліментів. Ніби не вірить, що може бути для мене найкрасивішою жінкою в всьому світі.

Але я знаю, що це правда. Щодня я вдячний долі за нашу зустріч, за нашу сім'ю та за цей будинок, який став для нас справжньою фортецею.

— Няня зі Стефаном надворі, — роблю багатозначну паузу.

— Ти хочеш приєднатися до них? — запитливо вигинає брову.

— Ні, я хочу приєднатися до тебе. Можу просто влаштуватися ззаду…

— Андрію! — шипить моя дівчинка. — Ну, хіба так можна?

— Можна все, що завгодно, — підходжу до неї й обіймаю ззаду. — Тільки якщо ти не проти, — шепочу на вухо.

Вона посміхається і розслабляється в моїх обіймах. Я відчуваю, як наша єдність стає ще міцнішою. У такі моменти розумію, що наш будинок — це не лише стіни та дах, а й усі ті почуття, які ми вкладаємо один в одного.

— Ти наче знав… — щебече моя дівчинка. — У нас є хвилин двадцять.

— Тоді я не збираюсь втрачати жодної секунди, — кажу, і починаю цілувати її шию, плече…

Ці миті близькості та гармонії роблять наше життя в Пеньїсколі ще більш особливим і значущим. А ще тут вперше наш секс став ще різноманітнішим. Саме тут мій Лізок остаточно перестала боятися і дозволила мені перейти останню межу.

Відриваю красуню від підлоги та несу свою здобич у нашу спальню, наостанок крикнувши няні, що нас не буде хвилин двадцять.

За двадцять хвилин ми мало що встигнемо, але побешкетувати безперечно можна дещо встигнути.

— Андрію, — дзвінко сміється Ліза, намагаючись виплутатися з моїх обіймів, але відпускаю я її тільки коли ми опиняємося за зачиненими дверима нашої спальні.

Сідаю на ліжко та із задоволенням дивлюся на неї. Ліза не втрачає часу та починає знімати з себе одяг. Її засмагле тіло виглядає надто красиво. Улюблені вигини розбурхують кров. Я заводжуся за пару секунд.

Вона підходить до мене, а я притягаю її до себе, насолоджуючись кожним дотиком. Наші губи зливаються в пристрасному поцілунку, і світ довкола перестає існувати. Ми повністю поринаємо в нашу маленьку мить щастя, забуваючи про все на світі.

Ліза розстібає мою лляну сорочку, спускає її з плечей. Лягаю на ліжко та підіймаю стегна, щоб вона і штани спустила. Там член у бойовій готовності чекає, коли йому приділять належну увагу.

Вона повільно опускається на мене, і я відчуваю, як наші тіла зливаються в одне ціле. Кожен її рух приносить мені неймовірне задоволення, і я не можу втриматися від гарчання. У такі моменти я розумію, наскільки сильно люблю цю красуню і наскільки щасливий бути з нею.

— У мене для мене сюрприз, — несподівано каже Лізок і її щоки червоніють.

Моя ж радість. Щось вигадала та ще й соромиться.

Штовхаюсь сильніше зриваючи з губ стогін. Моя дівчинка хапається за мої плечі та хапає ротом повітря.