Підкорена босом - Аманда Рід

Заходжу, намагаючись не шуміти. Приміщення виявляється невеликим кафе, затишно обставленим усередині. Виходить, я потрапив сюди зі службового входу. Потрібно запам'ятати.

Дівчина проходить углиб кав'ярні та заходить за барну стійку. Вітає іншу дівчину та цілує її в щоку.

Схоже, вона тут працює.

Я вибираю стіл у кутку, щоб спостерігати за нею здалеку. Мені треба зрозуміти, чому вона так на мене подіяла і що в ній такого особливого.

Незнайомка за барною стійкою здається зосередженою на своїй роботі, але іноді крадькома кидає погляди в мій бік. Я не можу зрозуміти, чи це випадковість, чи вона дійсно помітила мою присутність.

Офіціантка підходить, щоб прийняти моє замовлення, і я машинально замовляю каву. Мої думки зайняті лише тим, щоб з'ясувати, хто ця загадкова дівчина за баром. Спогади про її холодні пальці й спокійний голос все ще свіжі в моїй пам'яті.

За кілька хвилин офіціантки, на ім'я Надія (написано на її сорочці) повертається й ставить переді мною чашку з кавою.

— Привіт, — холодно вимовляю офіціантці, привертаючи її увагу.

— Привіт, — одразу розпливається в посмішці. — Ви хочете ще щось?

Так, з тобою все зрозуміло!

— Мені потрібний номер телефону тієї, що за барною стійкою, — кажу прямо.

Надія коротко озирається і дме губки.

— А що мені за це буде, — подумавши кілька секунд знову включає велику спокусницю.

— Дивлячись, що ти хочеш, — відповідаю, примружившись.

Вона нахиляється ближче, мов готова шепнути секрет.

— Може, ти запросиш мене на вечерю? — її голос звучить грайливо, але в очах видно зацікавленість.

Я оцінюю ситуацію. Надія явно хоче отримати свою вигоду, але я зараз не маю часу на ігри.

— А може відразу підемо в підсобну кімнату і я тебе там гарненько трахну?

— Ти хворий? — верещить вона, відлітаючи від мене.

За що боролися, на те й напоролися, Надю.

— Як щодо того, що я дам тобі щедрі чайові, а ти просто даси мені її номер? — відхиляюся на спинку стільця, приймаючи розслаблену позу.

Вона вдає, що роздумує, але я бачу, що її очі блищать. Гроші завжди є найкращим аргументом.

— Гаразд, — погоджується вона. Вирівнявшись, дістає телефон із кишені. — Але чайові мають бути справді щедрими.

Я киваю, і вона пише щось на серветці, яку потім передає мені. Я дивлюся на цифри, записані акуратним почерком і кидаю кілька великих купюр.

— Дякую, — каже вона, ховаючи гроші та йдучи. Я знову звертаю увагу на дівчину за барною стійкою. Тепер я маю її номер, але що далі?

Вирішую не поспішати.

Спостерігаючи за нею, я допиваю каву та обмірковую свої подальші кроки. Незнайомка продовжує працювати, не підозрюючи, що на неї спрямований мій пильний погляд. У голові проносяться різні сценарії, але я розумію, що треба діяти обережно.

Коли приходить час закриття кафе, я непомітно виходжу і чекаю на неї зовні. Незабаром дівчина з'являється. Сховавшись у теплий шарф, направляється у бік метро. Я йду слідом, тримаючи дистанцію, щоб не викликати підозри.

Вона сідає в поїзд, і я йду за нею. У вагоні я тримаюся на відстані, але намагаюся не загубити її. Нарешті незнайомка виходить на одній зі станцій, і я розумію, що це мій шанс. Я прискорююсь і наздоганяю її на ескалаторі.

— Гей, — гукаю я. Вона обертається, і в її очах з'являється подив.

— Ти... — починає вона, але я перебиваю.

— Дякую за допомогу у метро. Я хотів би віддячити тобі.

Її обличчя пом'якшується і вона киває.

— Немає за що. Ти виглядав так, ніби тобі це було потрібне.

— Так, так і було, — визнаю я. — Може, вип'ємо каву? Тут неподалік є гарне місце.

Вона посміхається, і я відчуваю, як напруга починає спадати. Можливо, це початок чогось нового, а можливо, це моя хвора фантазія.

— М… вибач, — починає давати задню, підіймаючись на кілька сходинок вгору. — Мій хлопець не дуже зрадіє, якщо дізнається, що я пішла на каву з іншим. Він у мене ревнивий, а я не хочу псувати вечір, — вона відвертається різко обриваючи діалог.

А я відчуваю, як по венах розповзається темрява. Краще мені б зараз піти. Залишити дівчисько у спокої. Вона і так для мене зробила дуже багато. Я мушу її відпустити, а не втягувати у своє болото. Але я не можу поворухнутися.

Дивлюся на неї знизу вгору і розумію, що втрачаю голову. А ця дрібна тільки підливає олії у вогонь.

— Знаєш, — вона різко обертається і знову спускається на сходинку нижче. У ніс б'є її дивовижний запах і голова йде обертом. — Панічні атаки це дуже погано… Знаю з особистого досвіду. Ти б звернувся до фахівця.

— Тебе теж криє? — підіймаюсь на сходинку вище і тепер дивлюся на неї згори. До чого вона дрібна.

Дівчина не рада такій близькості й знову віддаляється від мене.

— Ні, мій брат має панічні атаки. Звідти я знаю як допомогти…

— Як тебе звати? — різко змінюю тему.

— Стелла, — не замислюючись, відповідає вона.

Як сталь… — проноситься в голові.

— Гарного тобі вечора, — їй щось не подобається в моєму погляді й дівчина різко прощається. Знову зливається з натовпом, але я продовжую переслідувати її поглядом.

Дістаю серветку з кишені та швидко набираю номер. Є сумніви, що Надя підсунула мені ліві цифри. Але коли Стелла починає копатися в сумці дістаючи телефон, я розумію, що на жаль гроші вирішують все.

Ось так просто Надія, не залишила без надії свою подругу і віддала її в мої руки…. Цього разу я дозволяю дівчині йти у своїх справах, а сам німою тінню супроводжую її.

Ну, що ж Стелла. Дуже боляче ти зачепила мене. Так боляче, що хочу ще!