Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

сиділи за квадратним столом, і Бакалу мовчки поглядав на Брауна, щоб краще його роздивитись. Коли їхні погляди зустрілися, то Бакалу відчув себе маленьким і нікчемним у порівнянні з паном Брауном, якого він уже назвав про себе незвичайним. Та якби в нього спитали чому, то він би не знав, що сказати у відповідь.

Бакалу не знав англійської мови. Браун і Попеску вже кілька хвилин розмовляли цією мовою. Та раніше, ніж вони скінчилй, Бакалу вирішив спитати, чи не знає Браун французької мови, якою вони могли бпорозумітися без посередництва Попеску. Пан Браун, звічайно, знав, і вони говорили далі мовою Вольтера.

Першим узяв слово псевдо-Попеску.

— Пане Бакалу, пан Браун уповноважений заводом УМБАХ вести з вами справу. Ви, мабуть, чули про заводи УМБАХ, одну з найбільших фірм світу, яка виробляє електронні апарати?

Бакалу ствердно кивнув головою.

— Пане інженер, ви одержали всі необхідні вам деталі для виготовлення вашого винаходу? — спитав сам Браун.

— Так, пане Браун.

— Всі деталі?

— Абсолютно всі.

— Апарат має бути виготовлений до кінця липня. Цей термін ви самі визначили, правда ж?

— Так, цей термін визначив я, — сказав Бакалу, почервонівши й майже заникуючись. — Запізнення сталося в результаті помилки, що вкралася у проект. Признатися, я дуже переживав. Один час я гадав, що й зовсім не розв’яжу цього питання. Але врешті знайшов шлях до його вирішення.

— Коли, на вашу думку, апарат буде готовий?

— Максимум через сорок вісім годин, пане Браун.

— Пане інженер, хочу нагадати вам, що фірма, яку я репрезентую, пильно стежить за вашим винаходом і дуже зацікавлена в ньому. Тому вона і надіслала необхідні деталі, яких у вашій країні ніколи не змогли б дістати. Розмір гонорару ви самі встановили. Спочатку, як ви самі пам’ятаєте, ми пропонували вам набагато більшу суму грошей.

— З якою я все одно нічого не міг би тут зробити, бо, згідно домовленості, фірма повинна допомогти мені виїхати з країни, коли винахід буде реалізовано.

— Пане інженер, угода між вами й фірмою цілком лишається в силі. Ми вивеземо вас із країни наступного тижня. Як вам уже, мабуть, говорили, вас буде призначено директором одного з наших заводів з місячною зарплатою у три тисячі доларів. Що стосується винаходу, то теж, згідно угоди, одержите двадцять тисяч доларів, якщо апарат буде такий, як ви обіцяли.

— Пане Браун, мій апарат записуватиме на магнітофонну стрічку розмову з будь-якого приміщення і на відстані до шестисот метрів. І там зовсім не треба буде встановлювати мікропередавача. Мій винахід, пане Браун, має далеко більшу вартість, це ви чудово розумієте. Сума, запропонована мені фірмою, не складає навіть одного відсотка його справжньої вартості. І якщо я погодився на вашу пропозицію, то лише тому, що ви пообіцяли вивезти мене з цієї країни. Відносно ж моїх майбутніх винаходів, то знайте, пане Браун, що в мене безліч ідей. І якщо фірма буде зацікавлена їх реалізувати, то я попереджаю вас, що мої вимоги не будуть уже такі скромні.

— Це ваше право, пане інженер, ваше особисте право. Та вернімося до апарата, над яким ви працюєте. Я дозволю собі поставити таке питання: чи можна розраховувати на новий термін, встановлений вами?

— Цілком, пане Браун.

Попеску та Браун перезирнулися, розуміючи один одного.

— Отже, післязавтра апарат можна буде використати? — наполягав Браун, який наче не міг подолати свого скептицизму.

— Без жодного сумніву, пане Браун.

— Чудово. Ви мене порадували. Бо саме післязавтра, в четвер, можливо, в п’ятницю, випаде нагода перевірити ефективність вашого приладу. І якщо експеримент удасться, а це дуже важливо, щоб він був удалим, — я уповноважений повідомити вам, що замість двадцятьох ви одержите тридцять тисяч доларів.

— Експеримент буде удалим, пане Браун, я це гарантую. Та я теж хочу про дещо дізнатися. Ви питали про термін, коли буде готовий апарат. Термін я встановив і його дотримаю. Добре. А ви можете встановити точний термін, коли вивезете мене з країни?

— Я вам сказав, наступного тижня.

— Так, але чи не могли б ви уточнити день?

— Чому ні? У четвер. Якщо ж через якісь надзвичайні обставини відбудеться зміна дати, то ми вам про це повідомимо. Але сподіваюся, все відбудеться так, як заплановано.

— Я теж буду на це сподіватися, пане Браун.

Пан Браун устав і простягнув йому руку.

— Пане інженер, моя присутність тут, гадаю, уже не обов’язкова. Про деталі вас повідомить пан…

— Попеску, — випередив Брауна чоловік, що відрекомендувався під цим прізвищем. Тепер Бакалу вже не сумнівався, що це прізвище вигадане.

— …Попеску, так… До побачення, пане Бакалу, бажаю вам великих успіхів.

— Дякую, пане Браун.

Пан Браун перший залишив помешкання, і одразу ж за ним пішов псевдо-Попеску — супроводив його до дверей. Вони не перекинулися жодним словом. І тепер, при виході, панові Браунові поталанило, — жоден сусід не бачив його. Він спустився сходами, вийшов на вулицю і, тихенько насвистуючи, попростував до університету.

Коли б у той час хтось із працівників ради безпеки, кому було доручено постійно стежити за Балтазаром, міг побачити пана Брауна, який повільно йшов уздовж бульвару, він, мабуть, остовпів би від здивування. Тому що пан Браун був тою самою особою, що й Балтазар, той Балтазар, який, як вони знали, був у номері готелю «Атене Палас», де робив одне — дудлив віскі з пляшки, яку йому приніс розсильний лише годину тому.

Лишившись наодинці, Бакалу, потираючи руки, прошепотів:

— Наступного четверга! Ще десять днів.

Коли Попеску повернувся, Бакалу ще потирав руки, але вже не від задоволення, а від нервування. Десять днів — це здалося йому