Ти будеш моєю - Еммі Берн

Не знаю скільки минає часу, пройшло коли на порозі з'являється батько. Ненависть та злість до нього у мене просто звірина. Якийсь звір у мене вселився і я з кулаками кинувся до нього, та наші сили не були рівними, він з легкістю відкинув мене вбік.

— Де малий ? Я знайду його, а тоді закопаю разом з твоєю матусею - гарчить до мене той кого я вважав до сьогодні моїм батьком.

Далі все наче у тумані, я йду до місцевого хлопця який продає зброю, та мені вдається купити тільки ніж. Забирати Марка із схованки зараз не можна, потрібно спочатку вбити цього виродка. З такою думкою знаходжу батька, який вже почав копати щось на задньому дворі.

— Для чого яма ? - не знаю звідки беру сміливість, та сили говорити із ним.

— Хвойду закопати треба - після його слів, я вже себе не контролював.

Не пам'ятаю як я завдавати удари ножем, але їх було дуже багато, я мов спостерігав із сторони за всім що відбувається. Хтось з сусідів викликав поліцію, і тільки вона зупинила мене. Адже я весь час бив ножем, по вже мертвому тілу свого батька. Далі я пам'ятаю як мене допитують, і я повторюю тільки те, щоб знайшли Марка.

— Ти мені не за шмаркача кажи. Для чого батька вбив ? Де ножа такого взяв ? Матір теж ти вбив га? - шипить до мене слідчий, та у голові тільки братик.

— Мій братик, він напевно голодний. Його потрібно знайти, він у покинутому будинку, що біля смітника - плачу, він ж зовсім один там. А якщо його скривдять, мого маленького братика.

— Ти мені це вже СОТИЙ РАЗ ГОВОРИШ - мені по обличчю прилітає ляпас, від якого я провалююсь у темряву.

Теперішній час

Дивлюсь на Змія, і не знаю чи зможе він повірити мені, та чи варто травмувати його ще більше. Уперше в житті я не знаю як вчинити, я так давно його шукав, а коли знайшов вже тисячу разів пожалів про це.

— Марк, відпусти мою дружину, а далі роби що хочеш - спогади того дня, спустошили мою душу, мені зараз все одно що буде зі мною, моя душа похована з мамою, а серце ще б'ється разом із Амелією.

— Вперше називаєш мене на ім'я братику. Думаєш зможеш мене задобрити так ? - посмішка мов у божевільного, саме так і сміявся наш батько, можливо він все-таки його син.

— Для чого вона тобі? Що ти хочеш? - гарчу, я вже на межі на конкретній межі.

— Приведи її - дає наказ Яру і той швидко направляється у батьківську спальню.

— Ти нічого не знаєш. Все було не так я ти собі придумав - важко дихати стає, ми знаходимося на місці смерті нашої мами. Від цього раціонально думати я не можу.

— То просвіти мене. Розкажи те чого я не знаю, мені цікаво справді - його нахабна посмішка, місце трауру на який я перетворив цей будинок, остаточно виводять мене із себе.

— А те що батько думав що ти не його, те що майже кожного дня після твого народження батько її гамселив. І того дня коли він убив нашу маму, на цьому ж місці де ти стоїш, ЛЕЖАЛА НАША МЕРТВА МАМА. Він забив її до смерті Марк, а знаєш чому ? Сказати тобі ту правду яку ніхто не знає ж ? Батько хотів убити тебе також, могилу спільну вам на дворі копав. Ти ж бачив матеріали справи, знаєш де я його прикінчив. Я тоді рятував свого маленького нічому не винного братика, я просив їх повернутись за тобою. ЧОРТ Я ШУКАВ ТЕБЕ, а коли знайшов то що отримував? - не дивлюсь на нього, це надто боляче для мене зараз.

— Стас - Амелія хотіла підбігти до мене, та її за руку схопив Яр, від чого вона зразу ж заплакала, і я помітив що з рукою щось не так.

Зліть заполонила мій розум, машинально дістаю пістолет та направляю на Яра, мені так і хочеться пристрелити йому голову.

— Стас ? Прошу не роби цього. Він ж мій брат, єдине що залишилось, прошу тебе опусти зброю. Я ж не пробачу тобі цього, коханий прошу - моя дівчинка плакала, а її слова мов леза шматували моє серце, я викинув пістолет на підлогу, а Амелія полегшено видихнула.

— Як зворушливо. Змій ти бачив яка сцена. Ти чого замовк га ? І чого ти так дивишся на цю підлогу - я перевів погляд на брата , і побачив як він ледь стримує себе, у очах стільки різних емоцій, а на обличчі знову маска.

— Нехай підійде до нього, якщо так хоче - його голос був дуже дивним, напевно мої слова були дуже болючими для нього.

Попелюшка одразу ж біжить до мене, я міцно обіймаю її, вдихаю такий прекрасний аромат і знову почуваю себе живим. Гладжу її волосся, цілую в такі солодкі губи, як же я скучив за нею.

— Я кохаю тебе - шепоче мені моя маленька, а у мене ком в горлі стоїть. Ніколи не думав, що можу настільки покохати жінку, а тепер готовий розплакатись як дівчинка через те як же я сильно переживав за неї.

— Я тебе теж, стань позаду мене добре? - цілую в носик та заводжу її за спину, щоб не сталось сьогодні вона не нашкодить

— Ти не уявляєш хто мене всиновив Стас, а пів року тому ти доказав мені що я тобі не потрібний. Ти знову кинув мене, і хочеш, щоб я тобі зараз взяв та повірив - брат направив на мене пістолет, у його очах був лють, розпач я бачив як йому важко сприйняти реальність.

— Тоді було так потрібно, ти захотів залишитись. Щоб ти вижив я мало не загинув, це ти мене зрадив Змій - гарчу до нього, його впертість та дурість коштувала мені дуже дорого.

— Про що ти ? Ти втік тоді, я шукав тебе, а ти наче крізь землю провалився - брат зараз не вірить своїм вухам, його здивування легко прочитати.

— Я втік ? До мене підійшов Арс, колишній ватажок змій, той кого ти вбив. Та сказав або я отримую дві пулі, або ж ми отримуємо по одній. І так потрібно було шукати мене у лікарнях. - його дурість мене бісить .

— Арс мене ж і всиновив, я не вбивав його. Він живий - його слова викидають мене із реальності, нас двох просто використовували. Ось хто стоїть за ним, ось хто був весь цей час в тіні. Чорт.

— Ха - ха. Це ж що получається ? Не скажеш Марку ? - бачу як він, так же само ошелешений як і я , йому важче у це повірити ніж мені.

— Ти думаєш я тобі повірю ? Хочеш заплутати мене, він просто допомагав мені помститись - ну дурак, що скажеш.