Ти будеш моєю - Еммі Берн

Амелія 

Тремтячими руками, беру телефон не вірячи власному щастю. Пробую розблокувати, та ще більше радію коли не бачу пароля. Швидко заходжу у останні набранні номери, та набираю не записаний номер. Ті секунди здаються мені вічністю, моє серце так важко б'ється, що здається я чую його у своїй голові. Я весь час прислухаюсь, до звуків за дверима, чи часом не йде хтось сюди, адже це тільки питання часу коли він помітить пропажу.

Перший раз він не взяв трубку, набираю ще раз. Хвилювання з кожною секундою стає сильнішим, паніка по трохи бере у полон мої дуки, вимальовуючи страшні сценарії чому Стас не бере трубку. Та під кінець другого дзвінка, я нарешті чую таке рідне алло.

— Стас, як ти Стас ? - його мовчання мене дуже сильно лякає, серце перестало битись у голові паморочиться.

— З тобою все добре? Він торкався тебе ? Він посмів щось зробити ? - стальний тон лякає мене дуже сильно, від страху у голові повна каша, але мовчати не можна не варіант, а то він може такого собі надумати там.

— Марк мене не чіпав, він дуже п'яний і забув свій телефон - мій голос дуже тремтів, я старалась говорити тихо, щоб мене не почули.

— Звідки ти знаєш як його звати ? - я відчувала його хвилювання, тривогу та злість.

— Догадалась, Стас він чомусь дуже ображений на тебе, але чіпати схоже він мене і не збирався. Просто хоче тебе позлити і зробити боляче. Стас я така дура, повірила Дмитру, а він ... - на останніх словах я заплакала, не змогла стримати емоцій.

— Ти не винна, тільки нічого не бійся я поряд чуєш? - мені страшно, дуже страшно, але слова що він поряд мене трішки заспокоїли.

— Ти зможеш мене забрати? Я зроблю все що ти скажеш, тільки забери мене до себе. Я хочу у твої обійми - сил стримати істерику майже не було. Мені хотілося знову тонути у синіх мов океан очах, щоб хрипкий голос зводив мене з розуму, відчувати такий рідний та бажаний аромат тіла. Моя душа та серце були з ним, я зараз усвідомлюю наскільки же сильно я його кохаю.

— Попелюшко, рідна моя тільки нічого не бійся, за пару годин ми зустрінемось. Я кохаю тебе чуєш і нікому не віддам ти тільки моє, і будеш тільки моєю завжди - його слова наче мед на мою душу, залишилось протриматися тільки пару годин і ми знову будемо разом.

— Я теж дуже сильно тебе кохаю, мені здається хтось йде. Пам'ятай я нічого не зроблю, щоб зрадити тебе, я не дозволю до себе доторкнутись - я скидаю виклик, та кидаю телефон на то ж місце де і він стояв. Двері відкриваються і я зовсім не очікувала побачити його.

Стас

За сім годин до цього

Моя злість вже на межі, кожний мені твердить що потрібно вбити Змія, ще й сам він робить все для того, щоб я це зробив. Ідіот малолітній, не розуміє куди він вляпався, я ж знаю що він не сам це все придумав, тільки от хто йому допомагає я досі не знаю. Ця людина сидить тихо, та не висовується, а біля Змія нікого окрім Яра не видно. У нас з ними назначена зустріч, багато ж мені довелось часу вбити, щоб ця розмова відбулась, але по іншому ніяк .

Через хвилин 15 нарешті вони приходять, впевнені в собі сідають за столик. У очі мені дивляться без страху, ну Змій так точно мене зовсім не боїться. На обличчі жодної емоції, він також як я вміє контролювати себе, ми дуже різні, але й дуже схожі. Як же мені хочеться спочатку йому врізати, а потім обійняти та напевно цього більше ніколи не станеться. Він ненавидить мене, хоч я не розумію за що.

— Ти хотів зустрітися, кажи швидко у мене не дуже багато часу - його зверхність мене страшенно злить, часу у нього немає ?

— Давай домовимось. Я хочу знати на яких умовах ти заспокоїшся даєш спокій мені та моєму місту. - поки говорю спокійно, хоч це з кожною хвилиною дуже важко.

— Твоєму місту ? А ти впевнений що воно твоє? - його нахабна посмішка мене бісить, та я знаю для чого він це робить, хоче вивести мене на емоції у нього не вийде.

— Кажи свої мови - стальним тоном звертаюсь до Змія.

— Які ми ділові стали, а пів року назад ти таким не був. Хоча ми ж сюди не для цього прийшли. Я хочу контролювати половину міста і так твоя кохана дружина повинна показати у моєму ліжку за що ти її так любиш - Амелію ображати не дам, весь світ з нижчу, кожного хто посміє її образити вб'ю і навіть тебе любий братику. Злість бере верх над розумом, я різко підіймаюсь на ноги, та поставивши руки нахиляюсь до нього.

— Ще одне слово про мою дружину і ти про це пошкодуєш. І так на таких умовах я не збираюсь домовлятись, якби ти не сказав цю гидоту про Амелію я б можливо і погодився, але не зараз. До скорої зустрічі Змій - гарчу до малого виродка, ледве стримую себе, щоб не зарядити кулаком по його нахабній морді.

— До скорої. Але у наступну нашу зустріч ти віддаєш під контроль мені усе місто. Запам'ятай це Темний - на його обличчі появилась злість, та мені байдуже я розвертаюсь та швидко йду до машини, потрібно побачити Амелію.

До будинку мені їхати майже дві з половиною години, теж мені призначили зустріч за тридев'ять земель . Ідіоти. Б'ю кермо руками, як же мене все бісить. Виродок малолітній зовсім знахабнів, але вбити його не можу, але якщо він перейде межу і посміє нашкодити моїй дружині точно не стримаюсь.Тисну педаль газу, перевищую швидкість та мені зараз байдуже на це, мені потрібно як найшвидше дістатись до будинку. Набираю номер Дмитра, потрібно дізнатись як попелюшка.

— Алло, як у вас там? Все спокійно ? - стараюсь говорити спокійно, але один чорт не виходить.

— Та все нормально, вона ще не спускалася - спить моя маленька, на душі якось легше від цього стало.

— Я скоро буду. Мені потрібний інший план, йому хтось допомагає. Але хто? - Гарчу в трубку, всі зраджують один за одним. Ще й Брест як крізь землю провалився, ніде його знайти не можу.

— Я тобі одразу ж сказав. Валити його треба, а ти тягнеш з цим. Тим самим свій авторитет підриваєш, ніхто не буде поважати тебе, якщо ти не можеш якогось малого на місце поставити - та все я розумію, але зробити цього не зможу. Як мені після того жити потім буде.