Ти будеш моєю - Еммі Берн

Стас 

Перед моїми очами стоїть Брест, від несподіванки просто стою та мовчу мов ідіот.

— Я бачу я вчасно прийшов? - з посмішкою проявляє старий друг.

— Ти де був ? Я все місто підняв на твої пошуки? - підходжу та обіймаю його, а то я вже починав сумніватись що він живий.

— Твоя я так зрозумів там ? - Брест рукою показує у сторону дому, я тільки киваю на знак згоди.

— Я піду подивлюсь як вона, а ти стій тут та не роби дурниць. - він йде не чекаючи на мою відповідь, вона йому і не потрібна була.

Від думок мене відволік телефонний дзвінок, знову той самий номер, та тільки зараз телефонує моя дівчинка. У мене просто камінь з душі зникає, коли я чую що Змій нічого їй не зробив. Попелюшка хоче до мене, та зараз поки це не можливо, та нехай знає що я поруч. Коли до неї хтось зайшов, я одразу ж зрозумів що це Брест.

Пройшла вже ціла година, а у мене вже закінчується терпець, чому так довго все ? Та за декілька хвилин мені приходить повідомлення, щоб я заходив до будинку. Якщо чесно я до кінця надіявся що цього не буде, що Змій обере інше місце для вияснення стосунків, та він все робить, щоб мені було важче. Серце дуже швидко б'ється, мене розриває лють та відчай з середини, малий не уявляє що він зараз творить.

Зайшовши в дім, мене зустрічає Яр та Змій. Вони наче королі зараз виглядають, якби це були інші люди, вже б у перший день відпочивали у землі.

— Як тобі місце зустрічі ? - Змій посміхаючись розводить руками, на лиці переможна посмішка, а у мене уривається терпець.

— Тут все почалось, тут і завершимо так Змій? - гарчу, мені вже не хочеться себе стримувати.

— Саме так. Тут ти вбив мого батька, а мене ж просто викинув на смітник. Мені досі дивно як тобі дали тільки три роки - шипить мені у відповідь, а я знаючи правду не розумію що зараз говорити.

Спогади Стаса

Двадцять чотири роки тому

Прокидаюсь від того, що мої батьки знову сваряться, це вже для нас норма. Знову не виспаний піду у школу, дивлюсь на годину тільки 6:13, ось чого їм не спиться. Напевно погано думати, щоб батьки розлучилися, але я цього дуже хочу, після народження братика все пішло шкереберть. Батько дуже часто п'є і ображає маму, а я не можу нічого з цим зробити, я поки ще маленький. Та крики стають все сильнішими, тому йду на розвідку за одно і вмитись потрібно. Маленькими кроками, тихенько виходжу із своєї кімнати, та застигаю на місці, серце починає швидко битись, а на очах сльози. Моя матуся на підлозі із розбитою губою, а над нею батько який готується знову ударити.

— Кажи де діла своє малого покидька - не встигаю підбігти, як він знову б'є маму. Вона від удару б'ється голову об підлогу, все моє тіло тремтить.

Я знаю про кого він говорить, це він так називає Марка. Це почалося, коли йому його друзі по чарці, сказали що молодший син не його і батько в це повірив. Адже Марк дійсно на нас не схожий, у нас з татом сині очі, а у нього карі, та й зовнішнє тільки темне волосся сходиться. Але я все одно дуже сильно люблю свого братика, паніка накриває мене з головою, я знаю де мама сховала його і швидко біжу туди. Коли знаходжу його у шафі, беру на руки та обіймаю його.

— Маркусь, я тебе віднесу у одне місце, а тоді повернусь за тобою - цілую братика в голову, та тихенько йду геть. Батько не звертає на нас жодної уваги, знову б'ючи маму, тільки тепер ногою в живіт.

Швидко несу Марка у покинутий будинок, він знаходиться біля смітника, ми часто тут бавимось із друзями. Кладу його на ліжко та накриваю ковдрою, на вулиці холодно, мої руки досі тремтять від страху. Останній раз цілую його в такі рожеві щічки, та біжу назад в будинок, потрібно рятувати маму.

У горлі пересохло так сильно, що навіть ковтати боляче, по дорозі до нашого будинку я зустрічаю нашого сусіда, та швидко біжу до нього по допомогу.

— Дядьку Ігор, дядьку почекайте - по його обличчю видно, що він не радий моїй компанії, та зараз на це байдуже.

— Тобі чого треба га ? Твій татко досі мені грошей винен, тому поки не віддасть інших не отримає - гарячить до мене, а я майже не плачу від відчаю, чоловік йде тому швидко знову біжу за ним.

— Дідьку він там маму б'є, будь ласка. Дядьку допоможи - на останніх словах я вже плакав, мені дуже страшно зараз за маму.

— Та мені до одного місця ви всі, нехай хоть вб'є її там. - чоловік плює мені на одяг, та йде геть.

Мені нічого не залишається, як самому рятувати маму, тому беру всю свою сміливість в кулак та біжу до дому. Але те що там бачу , приводить мене в сильний шок. На підлозі у власній крові лежить мама, її обличчя повністю в крові, батька ніде не видно. Я наче не своїми ногами підходжу до неї, моє серце не б'ється воно просто горить від болів. Сідаю біля неї, вона так і дивитися в одну точку, чому мама не дивиться на мене. Повертаю її голову так, щоб вона побачила мене, помітила що я прийшов, та погляд все так і залишається не змінним.

— Мам. Матусю прошу ....МАМ подивись на мене прошу, мамочко. МАМ - я вже трясу її за плечі, але вона не реагує.

— Чому ти мовчиш мам? Мам, будь ласка, подивись на мене, хоч разочок мам. - через сльози та крик , який виривається на зовні мені важко даються слова, в очах пелена із сліз, чому моя матуся мовчить?

— Мамочко, рідненька. Я сховав Марка чуєш ? Ти тому мочиш ? Ти зла на мене матусю ? МАМОЧКО ЧОМУ ТИ МОВЧИШ? - знову трясу її за плечі, тоді легенько торкаюсь обличчя. Вона дуже дивно лежить, чому матуся так дивно лежить ?

Я обіймаю маму, лягаю їй на груди, але не чую сердечка. Мамине сердечко не б'ється, ні ні ні. Вона не могла померти, це не правда я просто не почув. Знову нахилюсь до грудей, нічого не чути, мама навіть не дихає. Цього просто не може бути, матуся не могла нас залишити.

— Мамочко моя, будь ласочка. Я буду чемний хлопчик. Відкрий очі прошу тебе. Я клянусь що в цьому домі більше не буде зла, нікого більше не скривдять. НУ МАМ - я кричу, плачу, знову термошу її бездиханне тіло.