Ти будеш моєю - Еммі Берн

Я знову у цьому домі, у середині нічого не змінилось, тільки пилу стало набагато більше. Але мене не покидає відчуття, що він важливий для них обох, тому поки я знаходжусь одна, вирішую детально подивитись на фотографії. Протерши рукою скло від пилу, я дивилась на зображення маленького хлопчика років семи, а може і восьми. На іншому фото, сімейна пара, жінка тримає немовля на руках, чоловік щось показує їй рукою, а на фоні той самий хлопчик. Усвідомлення, що це і є сім'я Стаса, а він той самий хлопчик приходить дуже швидко. На фото вони виглядають щасливими, а насправді усіх скалічені долі. Занурившись у свої думки я не помітила, як до будинку хтось зайшов. Тільки близькі кроки до мене, заставили мене повернутися в реальність. Обернувшись я побачила Змія, розглядаючи його лице , для себе відзначаю що вони із Стасом зовсім не схожі.

— Давно не бачились - хлопець з цікавістю мене розглядає, а мені від такого погляду хочеться сховатись куди подалі.

— Для чого тобі це? - мій голос поки тримається впевнено, але в середині вже наростає страх.

— Знаєш ти мене здивувала, коли змовилась з Брестом та втекла. Шкода що я пропустив таку виставу - відповідати він мені не збирається, але у мене появляються сумніви чи варто мені показувати, що я знаю правду хто він.

— А ти справді думав що я буду на тебе чекати? - складаю руки на грудях, страх потрохи перемішується із злістю.

— Показуєш зубки ? - Змій посміхається, але це зовсім не добре посмішка.

Та не встигла я подумати що відповісти, як він опинився переді мною, між нашими тілами залишаються сантиметри, і від цієї близькості мені стає по справжньому страшно. Марк на голову вищий від мене, але я беру останні краплі сміливості та зустрічаюсь з його карими очами. Я думала побачу у них зло, а на справді там пустота, немає нічого окрім темряви, яка затягує з кожною секундою все більше.

— Тобі настільки було боляче? - ставлю питання, швидше ніж обдумую сказані слова. Його зіниці розширюються, і на секунду я бачу розгубленість від моїх слів, та він швидко маскує емоції під маскою байдужості. Вони із Стасом дійсно схожі, хоч не зовнішньо, та внутрішньо точно.

— Ти про що ? - Марк нахиляє голову на бік, його погляд настільки важкий що я відчуваю його фізично, здається він зараз душу мою розглядає.

— Про твої дії - хвилювання полонило мій розум, у голові зараз повний хаос. Я водночас боюсь цієї розмови, а з іншого боку вона просто необхідна.

Марк нахиляється ближче, між нами залишається міліметри, я перестаю дихати і здається моє серце також зупиняється. Він ж не перейде межу, я ж все-таки дружина його брата. Так аргументи так собі, дивлячись на дії Марка, йому на це байдуже.

— А які мої дії ? - шепіт на моє вушко, викликає крижані мурашки по моєму тілу.

— Ти хотів вбити Стаса - шиплю йому в обличчя, та відштовхую від себе, але Марк відступивши крок та схопив мене за руку та різким рухом притиснув до свого тіла. Я намагаюсь вирватись, але нічого не виходить.

— Якби я хотів його смерті, повір я б вистрілив у серце або голову. А так це було маленьким нагадуванням, що я не жартую. - Марк тримав мене за руку, а я від болів не могла стримувати сльози.

— Це жорстоко і не правильно. - намагаюсь висмикнути свою руку, і нарешті він послаблює хватку. Прикриваю її іншою рукою, мені не зрозуміла така поведінка.

— А ти ніби у нас янгол. Тобі нагадати як ти вбила моїх людей - я що сили намагалась забути ці страшні події, моя совість досі не дає мені спокою, але у нас зовсім різні історії.

— Та хочу тобі нагадати, що ти мене викрав і я рятувала своє життя. А ось ти прийшов та вистрелив у людину яка тобі нічого поганого не зробила - моя відповідь йому не подобається, на обличчі появляються емоції злості.

— Ти впевнена, що Темний мені нічого не зробив ? - стальний тон пробиває до кісток, так він дійсно злий. Напевно я зачепила за живе.

— Нічого такого, за що б можна було вистрілити у брата - хай буде, що буде, можливо хоч так я достукаюсь до його совісті.

Його погляд стає дуже дивним, напевно я знову зробила помилку. Мені хочеться втекти куди подалі, сховатись від його страшного погляду.

— Темний поділився? Настільки тобі довіряє - у голові повна каша, його голос доводить мене до істерики. Мені зараз дуже страшно, і як заспокоїти лютого звіра я не знаю.

— Сама догадалась. Це було не важко, але хочу тебе розчарувати, я тобі допомагати не стану - усе тіло вже тремтіло, та я з останніх сил тримаю себе в руках.

— Мені не потрібна твоя допомога, він сам все зробить - Марк розвертається та йде геть, одразу ж в будинок заходять три громили, та встають біля дверей.

Потрібно якось вибиратись звідси, та куди тікати? Телефону у мене немає досі, мені він був просто не потрібний, але я навіть номера Стаса не знаю. У середині ураган з емоцій, мені необхідно щось придумати, та поки у голові така каша я створю собі ще більше проблем. Тому йду до столу, відсуваю собі крісло та просто сідаю за стіл, підкладаючи одну руку під голову я намагаюся заспокоїти своє серце та розум.

На вулиці почало темніти, моє хвилювання зростало, адже я не знала як там Стас. Моя рука трохи спухла, та зараз це була моя найменша проблема. Громили просто стояли і спостерігали за мною, відчуття були мов я в цирку знаходжусь у ролі клоуна. Щоб хоч якось себе заспокоїти я почала пригадувати наші спільні ночі, його поцілунки, дихання те як він насолоджувався процесом. За деякий час, це справді спрацювало, я занурилась у спогади, мені було просто необхідно заспокоїтись. Та це тривало не дуже довго, адже за декілька хвилин двері різко відчинились і у будинок зайшов п'яний Марк.

Його погляд був на мені, я фізично відчувала як він розглядає мене, від цього мені захотілось сховатись. Я машинально обійняла себе руками, він не посміє мене торкнутись, я не дозволю. Марк підійшов дуже близько до мене, залишилось ще два кроки, моє серце билось мов божевільне в очікуванні його подальших дій.