Ти будеш моєю - Еммі Берн
— Чорт ..... Але якщо ти викинеш хоч який номер, я тебе вб'ю на місці, або ні я тебе трахну, у мене не стоїть задачі привести тебе не ушкодженою - виродок, страшний тупий виродок. Та варіантів немає, мене все одно чекає страшна невідомість, тому потрібно діяти зараз.
Машина зупиняється біля кафе, спочатку виходить Дмитро, а за ним і я. У мене все вийде, він підходить ближче та боляче хапає мене за руку, так щоб я сама точно не вирвалась. Ми так підходимо до бару, сльози вже появились на моїх очах через біль у руці.
— У тебе три хвилини, якщо не встигнеш ти знаєш що тебе чекає - чудовисько відпускає мене, а я швидко направляюсь у сторону туалету.
Все тіло трусить від страху, мені потрібно щось придумати і це терміново. По дорозі я зустрічаю якогось чоловіка, ідея попросити його про допомогу приходить дуже швидко і навіть толком не обдумавши її я підхожу до незнайомця.
— Вибачте, мені потрібна допомога. Той чоловік біля бару мене викрав, допоможіть мені звідси вийти - незнайомець спочатку дивиться на мене, тоді переводить погляд на Дмитра, а далі знову на мене.
— Викрав кажеш. Звісно я допоможу такій красунечці, пішли зі мною - він мені не сподобався, але це вже краще ніж Дмитро який везе мене на вірну смерть.
Я йшла за чоловіком, серце все так і билось мов божевільне. У голові повна каша, це ж треба так вляпатись. Ми вийшли через чорний вихід, де нас чекали дуже багато озброєних чоловіків, серед яких був мій брат. Я швидко розвернулася та почала бігти у невідомому напрямку, та наші сили були не рівними, і мене наздогнали боляче штовхнувши на землю. У руці я відчувала пекельний біль, це просто божевілля, поганий сон. Я зараз прокинусь та буду в обіймах Стаса, це все просто жахіття.
— Я ж казав тобі, більше не попадатися мені на очі сестричко - голос брата як лезо проникало у моє серце.
— Де Стас ? - мені потрібно знати що він живий, щоб я могла боротись далі.
— Не знаю, він до нас ще не приїздив. Йому не сподобались умови, але зараз у нас є дуже сильний козир його дружина. До речі вітаю з весіллям - мене підставили, знову підставили. Я повелась мов дурненька на таку дешеву провокацію, і тепер підставила Стаса.
— Ходімо - Ярик боляче хапає мене за руку, за ту що я трималась, яке ж він все-таки мале чудовисько. Тікати зараз було б дурістю, але пізніше я обов'язково спробую.
— Ярик ти ж мій брат. Як ти можеш, так ? - намагаюсь достукатися до нього.
— Не дави на жалість добре. Як брат востаннє тобі даю пораду поводься тихо, твій коханий поверне дещо Змію і тебе відпустять цілою та не ушкодженою - хочеться в це вірити, але якщо Стас і так відмовився віддавати, значить цим товаром була я. Він ж готовий був віддати все тільки, щоб зупинити Марка, але тільки не мене.
Мене просто запхнули у машину, відчуття того що моя смерть близько, не давала мені спокою. Я все намагалась прокинутись від цього кошмару, але у мене не виходило. Паніка досягла свого піку, мені хотілося вити від відчаю, я ж тільки закохалась відчула себе по справжньому живою, і що тепер ? Сама все зруйнувала. Ми довго їхали не зупиняючись, брат сидів поруч та тримав мене за руку, збоку можна було б сказати що він так заспокоює. Насправді він ж тиснув на пошкоджену руку, але я все одно розглядала його. Змінився, мій братик все більше стає мужнім, але жаль що він пішов не по тому шляху. Заїхавши у якусь глуш, я зрозуміла що вже була тут, це той самий будинок куди ми приїжджали із Стасом. Та знаку не подала, я вже зрозуміла що на цілому всесвіті, я можу довіряти тільки своєму чоловікові.
— І давай без дурні - після цих слів Ярик ще сильніше стиснув руку, від чого я не змогла стримати свої сльози.
— Одного разу ти пожалкуєш про свої вчинки, та буде надто пізно - голос тремтів від болю та страху, але зараз мені на це байдуже.
Амелія знову попала у біду . Як вам розділ? Напишіть свою думку, мені буде цікаво почитати)
