Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Веремій

— Привіт, дорогенький! Я сумувала! — фальшива посмішка, холодний погляд.

Вона зачиняє двері і покачуючи бедрами наближається до мене.

— Якого біса ти тут забула? — мені не до ігор. Випадковостей не буває. Чого їй треба?

— Ну, ну. Чого ти? Так не гарно. Аяяй. З доброю знайомою і клієнтом, — вона добивається бажаного ефекту. Не подаю виду, але в очах іскри.

— Ми з тобою ні перше, ні друге. Давай коротко, якщо вже тут. У мене справи, — відчеканюю. Хай каже і валить звідси. 

— Ну чого ти, голубчику. Хіба нам не було добре? — замріяно кліпає віями, — Справи — це оця в приймальні? Сумніваюся, що вона може задовольнити такого чоловіка як ти. 

Жінка презирливо кривить губи. Я ж не бачу сенсу щось їй доводити.

— Лано, між нами вже давно все закінчено. Нічого немає. Тому давай ближче до суті, — мені вривається терпіння.

Нею пересмикує. Але вона продовжує в тому ж тоні і навіть якось тріумфально.

— Я — твій новий віп-клієнт, — підходить і всідається на край мого столу.

Змірюю її недобрим поглядом і раптом розумію, що почуття до неї справді давно канули в лету. І взагалі, те що було з Ланою у порівнянні з тим, що у нас зараз зі Златою — це просто нуль. Островській до неї, як до неба рачки.

Але розізлити, довести до сказу за лічені секунди, вона мене ще може.

— Не пригадую, щоб я з тобою вів будь-які справи. І тим паче укладав контракти.

Починає бісити мене, сучка. Вона занадто спокійна, впевнена в своїх словах. Це насторожує. Які козирі у неї в руках?

Лана не бариться мені їх озвучити.

— Ну ти ж укладав довготривалий контракт із будівельною компанією недавно? — питання з підставою.

— Це мої справи — з ким і коли ми укладаємо контракти, — жорстко та сухо, та мені вже байдуже.

Вона ж геть не знічується, а якраз навпаки самовдоволено продовжує. 

— Я відтепер їхній представник і всі подальші контакти відбуватимуться виключно через мене.

Трясця! Щелепа стискається так, що у вилицях віддає тупим болем. Це ж мені якраз цього ще не вистачало! Гнів застилає очі. Не втримуюсь. 

— Що? Затрахала їхнього генерального, щоб дістатись до мене? — кидаю їй із глузливим вишкіром.

У неї звужуються очі. Обличчя перетворюється на злісну і гидку маску. Ну треба ж таке! Сходу потрапляю у ціль. 

— Ну то я тебе трішки розчарую. Якщо ти добре читала умови контракту — то там ніде не вказано, що з ними маю працювати особисто я. Це перше.

— Я буду працювати виключно з тобою.

Не даю їй договорити.

— Мовчи, Лано, і слухай! — гарчу, — Друге. Згідно умов того ж контракту, ви не можете розірвати його, просто бо у когось змінюється настрій. Поки ми відповідно виконуємо свою частину домовленостей — він діє. Штрафи у разі розриву угоди однією з сторін такі, що краще ще раз добре подумати, перш ніж утнути таку дурницю. А якщо все ж котрась із сторін захоче розірвати угоду, то це ще потрібно буде аргументувати. І аргументи ці мають бути серйозними. Похибка в роботі, тощо. А не забаганки однієї схибленої.

Бачу, що нею трясе. Ти, дівчинко, серйозно вирішила докопатись до мене у цій царині? Часом дивує така тупість.

— Якщо це все, то.. — показую жестом їй на вихід.

— Це все через цю курку у прийомній, так? — шипить. О, схоже у когось самоконтроль пішов під три чорти, — Це не все!

— Лано, кінець дня. У мене плани. І з ким — тебе явно не стосується! Тому не марнуй мій час! Кажи, що ще?! — моє терпіння закінчилося. Бісить це стерво до неможливості. Руки чешуться, щоб випхати її за двері.

— Компроміс, Веремію. Якщо так, то давай компроміс. Ти ж не хочеш псувати стосунки з новими клієнтами? Повір, я вже ж постараюся. А з цією милою дівчинкою? Гадаю, вона не в курсі про нас. Я з радістю поділюся всіма інтимними деталями. Навряд чи вона вправна в ліжку. Дам їй цінні поради.

Лють, дика і гаряча, вмить накриває мене з головою. Вона засліплює. Немов пеленою застилає очі. А кров кипить у жилах в шаленому русі. Лише й чую її гуркіт у вухах.

Мої руки міцно, до побіління кісточок, стискаються у кулаки. В житті не подумав би, що захочеться людину просто роздерти голими руками. Сковтую неприємний ком у горлі. 

За клієнтів я не дуже хвилююся, хоча і не хотілося б псувати стосунки, бо контракт є контракт, а от стосунки зі Златою.. Не знаю, як вона відреагує. Мабуть бурхливо.

Вона на все, що стосується мене, так реагує. На цій думці плоть у штанях наливається, твердне. Я відвертаюся до вікна. Ще бракує, щоб ця ненормальна помітила і сприйняла це на свій рахунок.

Думаю, як краще спровадити жінку. Витягую телефон, друкую Златі повідомлення. Краще сам вдома все поясню, аніж ця. Наплете казна-що.

Раптом відчуваю її руки у себе на грудях. Вона нечутно підкрадається ззаду і починає пристрасно тертися об мене, мов та дика кішка. Спиною відчуваю всі її вигини і опуклості. Дідько. Зовсім з глузду з’їхала?!

— Я знаю, що ти мене не забув.., — її шепіт хриплий. А мене пересмикує від огиди і злості. Відриваю її руки від себе. Різко розвертаюся. Сердито нахиляю до неї голову. Ми мало носами не торкаємося.

— Трясця твоїй матері! Ти що витворяєш?! — гарчу.

Секунда, і Лана стрімко притягує мою голову до себе, впивається в губи хижим поцілунком. Її пальці занурюються у моє волосся, тягнуть до себе, нігтями дряпаючи шкіру. Залишають сліди. Я приголомшено застигаю на мить. 

Гучний ляскаючий звук дверей, які зачиняються, наче знімає заціпеніння і я з силою відриваю її руки від себе. З огидою відштовхую. Чорт! Чорт! 

Вилітаю в прийомну. Злати немає. Дідько! Хто це був? Це ж не вона? Ні?

Нічого не було! Трясця ! Я вибігаю в коридор. Нікого немає.

Дідько! Де Лана — там проблеми. Дещо ніколи не змінюється.

Залітаю назад у кабінет.

— Геть! — гарчу. Мабуть у мене дикий погляд, бо від її задоволеної посмішки немає і сліду.