Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

О, так! В’їдливе бунтарне внутрішнє я солодко киває головою. Так, саме так! Аякже! Вчепитись їй у патли, щоб не повадно було! А перспектива позлити її тільки підливає масла у вогонь.

Що ж! Для початку почну з гардеробу. Що краще вибісить сучку, як не гідна конкурентка?! Жодних штанних костюмів більше! Мої сукні і спідниці в шафі вже давно просяться на дефіле.

Мої губи поневолі розтягуються у задоволену і навіть трішки хижу посмішку. 

— Оо, дівчинко моя, що це ти задумала? — Бриль хитро зазирає мені в очі, хмикає, — Щось мені підказує, що спокійне життя для Мілани закінчилося. Плануєш екшн?

Мовчу, тоді киваю, посміхаючись.

— Ага, феєричний.

Чоловік підсміхається. Піднімаюся з-за столу, беру свою сумочку і ми йдемо до виходу.

Наступного дня, прокидаюсь раніше. Веремій ще спить, його груди спокійно здіймаються, рука лежить на моєму бедрі. Ще б поніжитись, та хочу зробити ідеальну укладку і макіяж.

Обережно, щоб не розбудити, знімаю теплу велику долоню з своїх бедер, вислизаю з ліжка. Шкіра поколює, там де торкались його пальці. Чорне волосся скуйовджене після сну, одне пасмо, вже звично, лежить на чолі. Як спокусливо. Живіт внизу вже млосно ниє, напруга скручується тугим вузликом, а між бедер волого. Хочу його знову. 

Реакція мого тіла на нього незмінна з найпершої зустрічі. Хоча, здається, з кожним разом вона все швидша і гостріша.

Прямую на кухню. Чашка кави після такої ночі мені точно не завадить. Вмикаю кавовий апарат, а думки ще блукають вчорашнім вечором, коли ми, повечерявши у ресторані, заїжджаємо до мене на квартиру.

Я вибираю декілька обтягуючих суконь і костюмів зі спідницею, топів та блузок із доволі відвертими декольте. Закидую все у валізку разом з туфлями і іншими необхідними речима. Веремій весь час тільки дивиться на мене із відвертим захопленням у погляді. Тоді ми їдемо сюди і весь вечір перетворюється в суцільну насолоду..

На цій згадці тіло обдає жаром, а в горлі пересихає. Кавовий апарат видає характерний звук і я поспішаю до нього, мотнувши на ходу головою, щоб прогнати спекотні картинки. Беру чашку з кавою і прямую до вітальні. Мимоволі подорожую поглядом по інтер'єру. 

Раптом ловлю себе на думці, що по його апартах купу мого одягу. Моя косметика у нього у ванній, і в його спальні у мене вже свої полички в комоді і в шафі…

Якось ця думка вмить мене ошелешує. Та так, що я в тому ступорі так і застигаю. Рука з чашкою кави зависає на півдорозі до губ. Я тупо кліпаю віями. Вдих, видих, Злато!

Так, це щось геть нове, незвідане, а тому трохи лячно. А ще лячно від того, якою я стаю поруч з ним, те як він на мене впливає.

Здається витягує найгірші і найпотаємніші риси мого характеру, про які я навіть і не здогадувалась. Але мені подобається. І ці нові відчуття і ця нова Злата, яка навіть не боїться дати відсіч настирливій суперниці.

Скидаю з себе це заціпеніння і підходжу до дивана у вітальні. Всідаюсь, підігнувши ноги під себе і, насолоджуючись, випиваю гіркуватий напій. 

Далі швидко насмажую коханому декілька млинчиків до кави і біжу в душ. Тоді роблю укладку і макіяж. 

Сьогодні вирішую вдягти доволі коротку чорну сукню без рукавів. Наче і класика — обтягуюча, довжина трішки вище коліна, виріз не надто глибокий, та з тим мега спокуслива. Легкий денний макіяж, на який я витрачаю цілих сорок хвилин. Та кінцевий результат того вартує.

Коли Веремій виходить з душу, я вже встигаю зробити йому подвійне еспресо, а млинчики до кави мають супер апетитний вигляд на тарілці. 

Він гаряче сканує мене зверху вниз. До чортиків тішить його реакція. А цей голодний погляд говорить все без слів. Від нього мені спекотно.

— Котику, доброго ранку, — муркочу задоволено, спокусливо пускаючи бісиків з-під вій, — будеш каву з млинцями?

Він сковтує. Я бачу як шалено пульсує вена у нього на шиї. 

— Ти вирішила влаштувати веселе життя Мілані чи мені? Дорогенька, будь ласкава, уточни.

Мені виривається нервовий смішок. А він продовжує. 

— Бо якщо мені, то не впевнений, що ми доїдемо до офісу з такими стараннями, — голос у нього робиться такий хриплий, сексуальний.

Підходить до мене, наче підкрадається. Відчуваю себе здобиччю. Адреналін шугає з кров'ю тілом, б'є у скроні. 

Цей спекотний зоровий контакт. Гіпнотизує… Мурашки бігають по шкірі, а інстинкти горлають «Біжи! Біжи! Рятуйся!»

Та я наче примерзаю до того місця, де стою. Вростаю в долівку і не можу поворухнутись. Лише й можу зачаровано дивитись, як він підходить все ближче, а тверді губи вигинаються у чуттєву посмішку. 

Веремій

Дивлюся в її очі. Вони з карих перетворюються у майже чорні. Ця безодня полоняє мене. Бачу, як вона тремтить. Дідько, я геть втрачаю голову! Вона, її запах, дотики, це нереально!

Хочу її знову, постійно. Ще! І ще! Хочу насолоджуватися нею і слухати її хриплий стогін в екстазі. Як вона викрикує моє ім’я. Уу. Зводить мене з розуму. Хоча чому зводить?

Здається він вже давно сказав мені «Чао, аріведерчі». Бо я на все, що стосується цієї жінки реагую, як бик на червону ганчірку.

Не пригадую таких відчуттів з жодною іншою. Навіть з Ланою. Хочеться кричати всім. Моя! Вона моя! Тільки моя і для мене! А на це стерво вчора взагалі ледь не загарчав.

Я думав дівчисько заспокоїлось, після того як виставив її з номеру. А ні. Зачаїлась. Вичікує. Вперто, мов удав, намагаєься дотиснути. Стерво таке. 

Щелепи самі по собі міцно стискаються. 

Спочатку мене просто дратувала її настирливість, та зараз вона реально бісить. Мало чоловіків на фірмі чи що? У неї ж явний недотрах. А бажаючих вирішити її проблему хоч греблю гати. Вибирай любого!

А ні, поганка на мене око поклала. Вбила собі дурню в голову. 

Дивлюся на мою дівчинку. Налаштована войовниче. Примружую очі. Хай тільки спробує це стерво її образити.