Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

— Ти не можеш.. 

— Геть пішла! Бо я зараз не ручаюсь за себе, — жовна грають, кулаки стиснуті. З радістю зімкнув би їх на її шиї.

Вона хутко розвертається на шпильках і вибігає з кабінету, на ходу кидаючи. 

— Ми ще не закінчили.

Паршивка! Беру телефон зі столу. Швидко набираю Злату. Абонент поза зоною. Трясця! Трясця!

Невже бачила? А якщо бачила, то хтозна-що надумала. Злість вдаряє в голову хвилями раз за разом. Швидко беру кейс, ключі від авто і пру до виходу.

На ходу думаю, як переконати її, що те що вона побачила — не те чим здається. Може купити квіти? Жінок же зазвичай таке заспокоює. Ні? 

Ага. Дивись щоб вона тими квітами не зарядила тобі по фізіономії. Вона може. Дика. Гаряча. Моя. Мені тісно в штанях від однієї лише думки про неї. Дівча проникло глибоко в думки, заповзло під шкіру, полонило серце.

Ця думка ошпарює, немов окропом. Не можу без неї, постійно хочу. Відчувати її, бути поруч.

Кохаю її! Все так просто. А усвідомлення цього факту мало не збиває з ніг.

Застрибую в авто. Швидко вставляю ключ в замок запалювання, провертаю. Нога на гальмо, вмикаю «драйв» і газу.

Виводжу авто на дорогу, вливаюсь в потік машин. Лавіюю між ними. Швидше. Швидше.

Доїжджаю до свого будинку. Паркуюсь на підземному паркінгу. Піднімаюсь в хол. Дідько, як на зло, консьєржа немає. Мабуть відлучився по потребі.

Швидко піднімаюся в квартиру. Оглядаю всю. Чорт! Її тут немає. Але речі всі на місці. А може вона просто не встигла ще доїхати? Слабка надія ще жевріє в грудях.

Набираю її знов і знов. А щоб цю Лану!

Дідько! Що робити? Йду, переодягаюсь в джинси і футболку. Сиджу, чекаю.

Це чекання вбиває. За годину я розумію, що навряд чи вона застрягла в заторі. Не приїде. Гаразд. Ми сьогодні все одно поговоримо, люба. Ти вислухаєш мене.

Беру ключі від авто і відчиняю двері. Вона може бути лише в одному місці.. 

Любі читачі, буду рада, якщо підтримаєте історію зірочками)
Також не забувайте підписатися на мою сторінку, щоб отримувати сповіщення про оновлення)