Двійник - Тесс Геррітсен
«Водоспад крові».
Нічим іншим це не могло бути. Кров, розмазана на кожній сходинці, цівками стікала з боків.
— Господи, — пробуркотів Ґері. — Тут, на горішній сходинці, навіть яскравіше. Схоже, протекло з кухні, а тоді сходами вниз.
— Усім стояти, де ви є. Знімаю. Сорок п’ять секунд.
— Надворі вже має бути темно, — сказав Корсо. — Можемо взятися за решту будинку
Ріццолі чекала їх на кухні, поки вони витягали обладнання.
— Схоже, у вас там було світлове шоу, — мовила вона.
— Гадаю, буде ще, — відповіла Мора.
— Де зараз хочете побризкати? — запитав Корсо Піт.
— Тут, підлогу біля дверей до підвалу.
Цього разу Ріццолі не вийшла з кімнати, коли вимкнули світло. Вона відійшла і з відстані спостерігала, як на підлогу опускається туман люмінолу. Раптом біля ніг криміналістів засяяв геометричний візерунок — синьо-зелена шахівниця старої крові, збереженої між плитками лінолеуму. Шахівниця розросталася, наче підлогою біг синій вогонь. Він перебрався на вертикальну поверхню широкими плямами й мазками, арками дрібних яскравих крапель.
— Умикайте світло, — сказав Єйтс, Корсо натиснув на вимикач.
Плями зникли. Усі дивилися на стіну кухні, яка більше не світилася синім, на потертий лінолеум з його чорно-білими квадратами — і не бачили нічого жахливого, просто кімнату з пожовклою підлогою та старим збіжжям. Але все одно, куди б вони не дивилися, лише мить тому до них кричала кров.
Мора дивилася на стіну, побачене досі горіло в неї перед очима.
— Перебита артерія, — тихо мовила вона. — Саме тут все й сталося. Тут вони померли.
— Але ж ви бачили кров і в підвалі, — завважила Ріццолі.
— На сходах.
— Гаразд. То ми знаємо, що принаймні одну жертву було вбито в цій кімнаті, бо на цій стіні — фонтан крові з перебитої артерії. — Ріццолі перетнула кухню, неслухняні кучері падали на очі, поки вона не зводила погляду з підлоги. — Звідки нам знати, що не було інших жертв? Звідки знати, що це кров Седлерів?
— Ми не знаємо.
Вона підійшла до підвалу, відчинила двері. Постояла там трохи, дивлячись на темні сходи. Тоді розвернулася й подивилася на Мору.
— У підвалі ґрунтова підлога.
Мить усі мовчали.
Тоді Ґері сказав:
— У фургоні є георадар. Ми ним користувалися два дні тому на фермі в Мачіасі.
— Несіть його до будинку, — сказала Ріццолі. — Подивимося, що там під землею.
22
Георадар використовує електромагнітні хвилі, щоб пробитися під поверхню землі. Апарат SIRSystem-2, який техніки дістали з фургона, мав дві антени: одна відправляла в землю високочастотну пульсувальну електромагнітну енергію, друга — вимірювала хвилі, що відбивалися від підземних об’єктів. Інформація відображалася на екрані комп’ютера у вигляді горизонтальних шарів. Поки техніки несли обладнання сходами вниз, Єйтс та Корсо розмітили підлогу підвалу, розподіляючи її на решітку з метровими чарунками.
— Зважаючи на весь цей дощ, — мовив Піт, розгортаючи кабель, — ґрунт буде доволі таки вологий.
— Це щось змінює? — запитала Мора.
— Реакція радара залежить від умісту води під поверхнею землі. Треба підправити частоту з огляду на це.
— Двісті мегагерц? — запитав Ґері.
— Я почав би з цього. Більше не треба, а то буде забагато деталей. — Піт під’єднав кабелі до наплічної консолі, увімкнув ноутбук. — Тут із цим можуть бути проблеми, бо ж навколо стільки дерев.
— А дерева тут до чого? — запитала Ріццолі.
— Будинок зведено серед лісу. Під ним мало лишитися чимало порожнин від перегнилого коріння. Це спотворить нам картинку.
— Допоможи вдягнути наплічника, — звернувся до нього Ґері.
— Це як? Лямки тобі підтягти?
— Ні, з ними все гаразд. — Він глибоко вдихнув і роззирнувся навколо. — Я почну з цього краю.
Поки Ґері водив радаром над земляною підлогою, на екрані ноутбука з’явилися хвилясті смуги підземних шарів. Медична освіта ознайомила Мору з ультразвуковими дослідженнями та комп’ютерними томограмами людського тіла, однак вона й гадки не мала про те, як можна інтерпретувати ці тріщини на екрані.
— Що ви бачите? — спитала вона Ґері.
— Темні зони — позитивна реакція радара, негативна показується білим. Ми шукаємо будь-які аномалії. Наприклад — гіперболічне відображення.
— Що це? — запитала Ріццолі.
— Матиме вигляд клина, що розбиває різні шари. Він виникає, якщо під землею щось зарито — хвилі радара розбиваються об це в різних напрямках. — Він зупинився, пильно подивився на екран. — Ось, бачите? На глибині трьох метрів є щось, що дає нам гіперболічне відображення.
— На що це схоже? — спитав Єйтс.
— Це може бути просто коріння. Поставимо мітку й рушимо далі.
Піт забив у землю кілок, позначаючи потрібне місце.
Ґері пішов далі пошуковою решіткою; екраном ноутбука бігли хвилі радара. Час від часу він зупинявся, просив забити черговий кілок, показуючи на ще одне місце, яке треба перевірити під час другого обстеження. Повертаючись із середини решітки, він раптом закляк.
— А от це цікаво.
— Що там видно? — запитав Єйтс.
— Чекайте. Спробую тут ще раз. — Ґері позадкував і навів радар на ділянку, яку щойно досліджував. Потроху рушив уперед, не зводячи очей із ноутбука. Знову спинився. — Тут у нас серйозна аномалія.
Єйтс підійшов ближче.
— Покажіть.
— Глибина менше метра. Велика порожнина, ось тут. Бачите? — Ґері показав на екран, де відлуння радара спотворив великий клин. Дивлячись на землю, він мовив: — Там щось є. І не дуже глибоко. — Тоді перевів очі на Єйтса. — Що думаєте робити?
— Маєте лопати у фургоні?
— Так, є одна. І кілька заступів.
Єйтс кивнув.
— Згодиться. Несіть сюди. І нам треба більше світла.
— У фургоні є ще один прожектор і подовжувачі.
Корсо рушив сходами вгору.
— Я принесу.
— Я допоможу, — визвалася Мора й піднялася за ним до кухні.
Злива надворі вщухла до дрібної мжички. Вони перебрали вміст фургона криміналістів, знайшли лопату й додаткове освітлення — Корсо поніс усе це до будинку. Мора зачинила
