Зламана коханням - Ксенія Євчук

Ця дівчина абсолютно не має шансів. Тож краще, щоб вона втратила до мене інтерес тепер, аніж пізніше, коли моя жорстокість розіб'є їй серце.

Мені подобаються жінки, які спокійно і врівноважено реагують на світ. Мені подобається, коли я грубо трахаю їх, а вони мило і душевно стогнуть. І це тільки одна із тисячі причин. Я не люблю блондинок, навіть якщо це єдине, що піднімає член Рафаеля.

Мені подобаються руді і брюнетки. Це моя особиста слабкість.

— Я можу закликати її сюди і ти нарешті поговориш із нею.

— Я вже сказав їй все, про що я думаю. Це дитина, і я не маю бажання грати в її ігри.

— Жанель дев'ятнадцять.

Яким взагалі тут боком Жанель? Вона не та, з ким можна порівнювати дикунку. 

— Я знаю Жанель ще з чотирнадцяти. Ти ж не забуваєш, що цій дитині всього лиш шістнадцять?

— Ти ж якось трахав шістнадцятирічну Жанель. Чи фетиш на молодших кудись випарувався?

— Мені було двадцять два, коли я вперше взяв Жан. Вона була першою, кого я насправді захотів. Мені не подобається, що ти взагалі про це говориш.

Ще одне його слово, і я почну нагадувати йому про наречену, якої сьогодні і духу не було на роботі. Думаю, що тільки тоді він заткнеться.

— Добре. Нехай буде так. Мені до вподоби слідкувати за цим.

— Не знаю, про що ти.

Він підморгує мені і йде до ліфта, щоб піднятись до свого офісу.

Я прямую в підвал, відмикаючи кодом двері. Ніж сам рине з моїх штанів, просячи взяти його до рук.

Ще одні двері і я в темному підвалі, де смердить смертю і сечею.

Лампочка на столі запалюється і перелякані червоні очі двох підстилок Віктора зустрічаються з моїми, безжальними.

Я не розтягую задоволення, різким порухом засовуючи довгий ніж у груди одному і прострілюючи голову іншому. Вперше за довгий час я не хочу насолоджуватись вбивством ворогів.

Вся інформація про місцезнаходження Віктора нам відома. Ми дізнались багато про Чорний шрам, щоб знищити їх, коли прийде час.

Стає спокійніше, коли вони обидва завмирають, прив'язані до труб, закочуючи очі. Вони повинні поставити на небі свічку за те, що я вбив їх швидко, не знущаючись. Це справді фантастика, що я так просто відібрав їхні душі.

Я витираю ніж об чорну сорочку, яку і без цього збирався викинути. Кривлюсь від смороду, який огортає весь підвал і розв'язую тіла, опускаючи їх на землю. Потрібно позбутись їх якнайшвидше. І я зроблю це без Рафаеля.