Зламана коханням - Ксенія Євчук

Мої брови піднімаються від враження, але його очі не відкриваються, щоб глянути на мене. В нього чудові карі очі з легким відтінком зеленого біля зіниць.

— О, тоді чому ти біля мене, а не біля Лієсси?

Він відвертає голову до вікна, і я кидаю оком на його розсунуті ноги, на яких я б залюбки посиділа.

— Насправді це через Ларію. Вона допомогла мені, і тому ти зараз тут. Вони сказали тобі, що ти охороняєш мене, чи просто слід...

— Закрий рота, дівчино.

Я замовкаю, стискаючи губи в одну лінію.

— Добре. Я тихо сяду і не буду заважати тобі думати про щось нудне, що не варте уваги.

— Це краще, ніж слухати тебе.

Як можна бути таким прекрасним, кажучи таке лайно в мою сторону? Я готова це терпіти, якщо це буде він.

— Насправді я можу розмовляти на серйозні теми. І якби ти не затикав мене, ми б могли поговорити.

— Я вийду з віп-частини і закрию тебе тут на ключ.

— Я мовчу.

Дістаю свій телефон і включаю режим польоту. В літаку холодніше, ніж на вулиці. Накриваю ноги светром, притягуючи їх до себе. В іншому випадку я б дивилась у вікно, розглядаючи ці крихітні картини, де один будинок виглядає як мурашка, якої навіть не помітно.

Ще, мабуть, годину не можу відірвати погляд від нього, витріщаючись на його профіль. І мені навіть не нудно без телефону. Якщо мені дозволять дивитися на нього весь цей час, то є ймовірність, що я не сильно сумуватиму за своїм життям у Нью-Йорку. Є моменти, коли мені набридали ті постійні ночівлі і поцілунки із хлопцями. Це були реально тільки поцілунки. Це знаю тільки я і моя самооцінка.

Інші, навіть моя сестра, знають свою правду. І полягає вона в тому, що я вперше переспала на своє шістнадцятиріччя. Каюсь, я хотіла. Але не було ще того, кому б я насправді бажала віддати свою цноту. До цього моменту. Я вірю, що Фуеґо колись переспить зі мною, навіть якщо це буде на моє вісімнадцятиріччя. І я не сподіваюся на те, що Ларія приворожить Рафаеля і розірве контракт, приймаючи реальну пропозицію руки та серця.

З часом я засинаю, не витримуючи тяжіння повік, які злипаються. Я мало спала вночі, думаючи про цей день.

Прокидаюсь я вже тоді, коли за вікном повна темрява. Якби був день, я б змогла побачити Атлантичний океан, над яким ми пролітаємо. Я дивлюсь на відлік часу і підраховую його. Ми летимо вже п’ять годин, і всі ці години я спала. Диво, але я досі сонна. Напевне це тому, що вже вечір, а можливо, мені реально не вистачило тих чотирьох годин сну.

Я повертаю голову до Ланса, який здається спить. Піднімаюсь на ноги і заглядаю, чи він дійсно з закритими очима. Він спить, отже, я спокійно піду до туалету і переодягнусь у щось зручніше. Заодно почищу зуби і змию вії, які майже ніяк не вплинули на мій вигляд. Зараз туш під очима виглядає так, ніби це два синці, або ж я не бачила сну цілий місяць.

Туалет у VIP-кімнаті має легке освітлення і дивує кількістю косметичних засобів. Якби Лар це бачила, вона б дозволила мені накрасти ці гарненькі баночки із гелем для душу та лосьйоном для тіла. Добре, я перегинаю. Ларія не прийняла мою ідею перепродати речі, які їй відправив Бласхес, і полетіти за них на Мальдіви. І тепер я люблю Лієссу ще більше, адже вона залишилась єдиною, хто підтримав мене.

Пізніше я таки закличу Лієссу сюди, щоб вона закинула собі в сумку декілька баночок. Я стягую з себе одяг, залишаючись лише в нижній білизні. Змиваю туш і чищу зуби. Випльовую піну, востаннє промиваючи рот водою. Тягнусь за резинкою, щоб навести порядок із волоссям.

В цей момент незамкнені двері відчиняються із такою різкістю, що вони повинні були відлетіти від стіни. Я повертаюсь до Ланса. Його хмуре обличчя із затиснутими в тонку лінію губами змінюється на шок, а потім і зовсім на сором.

— Якої сраки, Мільєр?!