Зламана коханням - Ксенія Євчук

— Прослідкуйте за нею, доки не повернеться Ларія Мільєр, — цим тоном він наказує. І в мене від цього йдуть мурахи по шкірі, хоча він навіть не до мене розмовляє.

— Тобі двадцять шість! Я вгадала?

Ніякої відповіді. Люди в чорному переглядаються і стають по обидва боки від мене, ніби скульптури-охоронці.

Я витираю спітнілі руки об сукню і роблю що завгодно, щоб Ланс ще раз глянув на мене.

— Ви мене почули?

Чоловіки стримано кивають у його бік і він іде геть.

Реально іде, не оглядаючись.

І що, реально не гляне на мене?

Він розчиняється в темряві, так і не відповівши на моє запитання.

Довбана срака!

Я сідаю на холодний бетон, складаючи ноги в колінах.

Тепер щось зовсім не весело, як було, коли ми тільки прийшли сюди.

— Ви також не будете зі мною розмовляти? — звичайно, люди поруч мовчать, ніби їх тут немає.

Як я й казала - скульптури. Холодна ніч огортає мене на повну, через що по шкірі йдуь сироти.

Почуваюсь засмученою і відкинутою.

Опускаю голову на коліна, більше не хвилюючись за свій макіяж і мовчки очікую повернення Ларії.