Зламана коханням - Ксенія Євчук

Ланс.

Тоді.

Просто шок.

Я не знаю, як реагувати на те, що Готьє підстрелили Рафаеля. Не думав, що все веселе станеться за моєї відсутності. Машина їде вулицями, розмиваючи все навколо.

І, звичайно, можна було здогадатись, що він поїде до Мільєр. Ця секретарка могла б бути йому за матір, якби була старшою. Але в чому проблема подзвонити мені, а не пертись до будинку принцеси і чудовиська? За чудовиська я маю на увазі молодшу, бо вона як маленький демон, що чатує на мою білу душу.

Біля будинку виходжу з машини і йду до вхідних дверей. Двері відчиняються, коли я тільки підходжу до них. І хто ж це міг мені ще відкрити двері, як не дитина?

— Привіт! — вона сяє, ніби я лицар в обладунках, який прийшов врятувати її. — Ти прийшов перепросити?

У мене в очах темніє від її слів. Або вона насправді така дитина, що нічого не розуміє, або вона таки дурна, кажучи мені це.

Я можу перерізати її горло за декілька секунд. Вона б навіть не відчула як такого болю.

— Відійди, — натомість кажу, прислуховуючись до шипучого від болю Рафаеля.

Я вже подзвонив до особистого лікаря, запросивши його до квартири Рафаеля. Він буде там з хвилини на хвилину, тож нам варто поквапитись.

— Де мої вибачення?

Я не витримую і ставлю руку на її м'яке плече, відштовхуючи її з дороги. Йду до кімнати і помічаю старшу Мільєр, що сидить перед Рафаелем.

— Дякую, що доглянули за ним. Він у нас любить таке.

Вона встає, стримано киваючи в мою сторону. Рафаель не відриває від неї погляду навіть щоб глянути на мене. Я знову щось пропустив?

— Ви відвезете директора в лікарню? — запитує тихим голосом.

Дивно, що я почув її. Я думав, що оглух.

— Нічого подібного. Яка в лікарів буде реакція на це? — Раф показує на свою криваву рану. — У нас є свої люди, які допоможуть з раною.

— То все буде добре?

— Так, — викрикую, не в змозі терпіти на собі погляд молодшої.

Бляха, диявол у тілі янгола.

Точно як мій маленький братик.

Я плескаю Рафаеля по плечу, і він обдаровує мене поглядом маніяка-вбивці. Це моя роль, вибач, майбутній Капо Стідди.

Молодша відкриває нам двері, коли я виводжу Рафаеля з будинку. Він сам йде до машини, перебираючи ногами.

Я ще раз дякую Мільєр, що спокійно відреагувала на це і ухиляюсь від захопленого виразу обличчя іншої. Сподіваюсь, що більше не побачу її.

У машині мої плани руйнуються. Куля повинна була влучити йому в голову, щоб до нього дійшло. Краще обходити сестер Мільєр стороною, щоб залишитись при здоровому глузді.

— Не кажи, що ти запропонував їй одружитись, — я насміхаюсь, але мені не смішно.

— Не кажи так, ніби це неможливо.

— Як я знаю, тобі подобаються дещо інші дівчата.

— Вона не повинна мені подобатись, щоб прожити зі мною рік, — на цих словах він бреше, бо я розпізнаю цей тон де завгодно.

— А мені здається, що ти якось інакше дивишся на неї.

— Де мій брат?

Переводимо стрілки, значить? Добре, я це витримаю. Якщо йому цікаво послухати про мисливця Ндрангети — він почує.

— Покинув Нью-Йорк. — слава тобі, Боже.

— Слава Богу. Хоча б один плюс за сьогодні, — він мислить так само, торкаючись рукою пов'язки.

— А трупи Готьє?

— Потім за це вип'ємо.

Я би випив за це, якби Рафаель не зробив пропозицію старшій Мільєр. Але не все ще втрачено, чи не так? Вона ще може відмовити йому...

— То що ти збираєшся робити зі шлюбом?

Він якийсь час мовчить, визираючи щось на темній дорозі.

Леонардо повернеться по машину Рафаеля, адже ми все ж поїхали на моїй. Не можу повірити в те, що в моїй машині кров самого Рафаеля Бласхеса. Я сам собі вручу Оскар за це.

— Збираюсь взяти Мільєр, — він це серйозно, на привеликий жаль. — Я за старшу Мільєр. Молодшу залишаю тобі, бо тобі ж так подобаються милі дівчата.

Виродок. Він, мабуть, побачив мої дивні реакції на цю білявку. Як він так швидко дійшов до цього визначення? Мені повинно бути соромно за те, що я тікаю від розмов із нею. Це просто дитина, яку я міг би дуже швидко утихомирити. Та якогось біса в мене це не виходить зробити, бо я вже пробував.

Це щось таке підліткове, що вона випиває перед сном, тому в неї так багато сил на поїдання моїх нервів? Тоді цьому є хоча б якесь пояснення. Раф же знає, що я хочу зарядити йому в ніс? Мене тримає тільки те, що він і без мене поранений.

Лікар вже під квартирою, чекає.

Рафаель, не роззуваючись, лягає на диван, замащуючи його своєю кров'ю.

Хто повинен буде шукати йому інший диван?

Правильно. Ларія Мільєр.

Тікай, жінко. Тікай, поки тобі дають ще хоча б якийсь шанс.

Наступного дня все йде дуже швидко. Я вбиваю поплічників Готьє, перерізаючи їм горлянки своїм улюбленим ножем. Можу сміливо називати цей ніж своїм кубком переможця. Якби я не мив його від крові після кожного вбивства, на ньому були б сотні ДНК наших ворогів. І звісно я розумію, що пістолетом робити все набагато швидше. Але, Боже, як же добре потрапляти ножем в сонну артерію і розбризкувати їхню кров по своїх руках.

Ще через день при вході до офісу Рафаеля на мене очікує молодша Мільєр. Я це знаю, бо старша сьогодні не прийшла на роботу. Чому ж вона іще може прийти сюди, як не через мене? Я акуратно відчиняю двері, оминаючи її за спиною. Дівчина не обертається і не помічає мене.

Зачиняю двері і зупиняюсь, побачивши перед собою Рафаеля.

— Ти знайшов свіжий труп? — посміхається, піднімаючи брову.

Ніколи в житті я б не боявся, побачивши свіжий труп. Це щось гірше.

— Все нормально, — вдихаю. — Прийшов до тебе, — видихаю.

— Я бачив її, ти можеш не брехати мені. Що їй від тебе потрібно?

— Запитай в неї сам, якщо такий крутий на словах.

Видно, що він також не хоче мати з нею справу, хоча вважає її симпатичною дитинкою.