Не чужі - Аріна Вільде
Ми лежимо в ліжку, наші дихання звучать в унісон. Занадто часто й занадто голосно. Серце, здається, от-от вистрибне з грудей.
— Цигарки не знайдеться? — знаходжу в собі сміливість заговорити з Давидом першою.
Повертаю голову в його бік, роздивляючись його різкий профіль. Не поспішаю прикриватися, щоб не виглядати перед ним сором’язливим дівчиськом.
— Ти більше не палиш, — заявляє він, не дивлячись на мене, чим бентежить і викликає бурю обурень. — Можу каву заварити, — пропонує Давид і сідає в ліжку.
Він потягується, окидає моє тіло коротким поглядом. Намацує на підлозі свій одяг і швидкими рухами одягається.
— Кава, так кава, — знизую плечима, прикривши очі. — Дякую, що хоч не таксі.
Втомленість навалилася на мене, захотілося лягти під ковдру й нікуди не йти. А ще, щоб Давид ліг поряд і обійняв зі спини. Реальність лякає мене. Адже поведінку і вчинки Леонова ніколи неможливо передбачити.
— Я був не в настрої вчора, — відгукується чоловік, немов його слова можуть виправдати його жорстку щодо мене поведінку. — Можеш узяти із шафи мою футболку, якщо хочеш. Я поки кавоварку ввімкну.
Давид залишає кімнату, і я нарешті можу повністю розслабитися. Довго лежу, витріщившись у стелю, потім усе ж знаходжу в собі сили підвестися. Насправді мені не завадило б прийняти душ.
Я озираюся у всі боки, із зацікавленням розглядаючи спальню Давида. Тут усе простенько. Світлі шпалери на стінах, дерев’яне ліжко й тумбочки. Велика шафа-купе на всю стіну, плазма. Тут так чисто, немов я знаходжуся не у квартирі неодруженого.
Я підходжу до шафи, не з першої спроби знаходжу на якій полиці шукати футболку. Підношу білосніжну тканину до обличчя і вдихаю аромат Леонова. Губи самі собою розтягуються в задоволеній усмішці. Годину тому мені здавалося, що в мене найжахливіше життя у світі, а зараз я готова танцювати від радощів.
Лише б Давид не обрізав мої крила. Благаю, нехай у нас усе буде добре!
Я тихенько відчиняю двері в коридор і крадуся повз кухню у ванну кімнату.
З дзеркала на мене дивиться розпатлана незнайомка з палким поглядом і покусаними до крові губами. Я підставляю руки під холодний струмінь води, а потім торкаюся долонями щік. Відчуваю, як підскакує пульс. Роздивляюся приладдя для бриття, чоловічі гелі для душу. Учора мені було не до цього.
Я відриваюся від свого зображення в дзеркалі, регулюю температуру води й заходжу в душову кабінку. Використовую шампунь Давида й від цього відчуваю якесь задоволення. Підставляю обличчя під струмені води, намилюю груди, зовсім розчинившись у своїх думках.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно