Не чужі - Аріна Вільде

— В мене натхнення вчора було. Провела всю ніч і ранок у студії. Завершила одну з картин, — впевнено промовляю я, дивлячись батькові прямо в очі. За останні роки я занадто вміло навчилася брехати.

— Це картина тобі синець на шиї такий залишила? — незадоволено питає він, і мої очі розширюються від подиву.

Від питання батька я стаю яскраво-червоною від сорому. Тему сексу я навіть із подругами часто соромлюся обговорювати, усе ж я не настільки в цьому розкута, а тут тато мене спіймав на гарячому.

— А, це, — підношу руку до шиї й ніяк не можу вигадати, що можна було б збрехати.

— Запроси свою «картину» до нас на вечерю післязавтра, — суворо карбує батько, просвердлюючи мене незадоволеним поглядом. — Відрекомендуєш офіційно, познайомимося. Адже маю я знати, з ким моя донька ночі проводить.

— Тату, — стогну я, закочуючи очі. — Тобі не здається, що ти занадто квапиш події? У нас ще нічого серйозного немає, а вже знайомство з батьками. Я якщо озвучу йому твоє запрошення — він одразу ж втече від мене.

— Коли між людьми не відбувається нічого серйозного, доню, вони не сплять разом, — він зі злістю мне в руках газету. — Тож не так вже й сильно я кваплю події.

— В будь-якому випадку він не зміг би прийти, він у відрядження поїхав. Я, до речі, цей тиждень можу зникати. Буду в студії. Мені потрібно завершити ще парочку робіт, а потім відправлю їх на виставку в Берлін.

— Добре. Тільки давай про себе якось знати, щоб ми не хвилювалися з Юлею. І молодого чоловіка свого запросиш до нас, коли з відрядження повернеться.

— Ну, тату, тільки не це, — благально дивлюся на нього.

— Я все сказав. Адже це Леонов той?

— Угу, — промовляю тихо, втупивши в підлогу погляд.

— Добре. Тоді я спокійний. Йди. І щоб заняття більше не пропускала.

— Так точно! — жартівливо віддаю честь і швидко біжу вгору сходами, щоб батько не встиг поставити ще якесь незручне запитання.

Дідько, сподіваюся, він забуде про своє запрошення на вечерю. Якось це занадто, запрошувати хлопця так швидко додому до батьків. Це може злякати Давида, подумає, що я тисну на нього й найближчим часом вимагатиму з’їхатися, або каблучку на палець. Я, звісно, не проти, але чоловіка це швидше відвадить, ніж змусить змінити погляд на стосунки й зробити крок уперед.