Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі

Ася

Я лежала на ліжку і дивилася на величезний букет троянд. Такої великої вази не знайшлося. Довелося Олексію поставити його у відро на підлогу і оперти об стіну.

То справді був дивний і несподіваний вчинок з його боку. Я не хотіла брати квіти, щоб не давати йому підстав для зайвих сподівань. А потім передумала.

Зрештою, коли мені востаннє чоловіки дарували квіти? Останні десять років мені їх дарує лише дочка тричі на рік: на день народження, на Восьме березня та на День матері. Тим більше, що цей букет особливий. Аліса навіть свиснула, коли побачила його в машині. Можливо, у моєму житті такого більше ніколи не буде. Банально, але мені стало шкода квіти. І я вирішила прийняти їх, зазначивши одразу, що жодного продовження не буде.

А потім його слова... Що він усе розуміє, що дуже шкодує... Знав би він, як я мріяла про ці слова колись давно. Як несамовито бажала цього. Сподівалася, що прийде, обійме, скаже, що помилився. І я б неодмінно пробачила, бо кохала його більше за життя.

От тільки він не прходив. Двадцять років не приходив. А зараз з'явився, і моя душа знову рветься на частини. Дивлюсь на нього, а голова йде обертом. І потім згадую, як вже одного разу розчинилася в ньому, як віддала тоді всю себе. І чим це скінчилося. Я дуже добре все пам'ятаю, щоб поринути у все це знову.

Так, мабуть, він помилився. Напевно, так і є. Ось тільки минулого не зміниш і воно надто на мене вплинуло. Зробило мене іншою Асею. Я добре засвоїла цей урок, стала твердою, іноді навіть різкою. Від тієї безтурботної дівчинки в мені не лишилося нічого. І якщо припустити, що в Олексія залишилися якісь почуття, то вони до неї, а не до мене.

Двері тихенько прочинилися і в кімнату заглянула Аліса:

- Матусю, я приготувала вечерю. Іди, поїси.

- Мені щось не хочеться. Трохи пізніше.

- Може тобі хоч чаю зробити?

Я відірвала голову від подушки.

- Алісо, я хочу... в нас є вино? - я зовсім забула, що в мене сьогодні свято. – І тістечок.

– Зараз схожу, куплю.

Двері зачинилися, і я знову опустилася на подушку.

Як добре, що ми закінчили стосунки з Артемом. Завтра подам на розлучення і остаточно буду вільна.

Я відчувала, що закінчився якийсь дуже важкий для мене період, і попереду нове спокійне життя. Просто житиму собі вдвох з Алісою, насолоджуватимуся душевною рівновагою, працюватиму, їздитиму відпочивати. А потім Лисичка вийде заміж, народить мені онуків і все налагодиться. Або, навпаки, поїде жити до чоловіка, а я залишусь одна в чотирьох стінах. Знову буду скиглити від самотності, житиму минулим і жалкуватиму про те, що втратила шанс бути щасливою.

Ось що робити, якщо не хочеш бути одинокою і в той же час боїшся стосунків з чоловіками? Потрібно визнати, що мені з ними не щастить. Хоча, хто знає, може, доля для мене приготувала черговий сюрприз і цього разу він виявиться приємним. Зустріну когось, і все буде гаразд.

«Мам, вино сухе чи напівсолодке?» - надійшло повідомлення на мій телефон.

"Напівсолодке" - відповіла я і посміхнулася.

Навіщо думати і гадати, що буде і як. Життя вже показало, що воно у цьому світі господарює і саме вирішує за нас. Я нарешті вільна. Буду просто жити сьогоднішнім днем, насолоджуватися тим, що маю. А попереду – що буде, те й буде.

Я розблокувала екран телефону, майже восьма вечора. Я пролежала у своїх думках кілька годин поспіль. Просто зайшла, зняла туфлі та впала на ліжко. Аліса з Семеновим принесли речі та квіти, а я просто закрилась в собі. Після розмови в машині він не промовив жодного слова. Лише коли йшов, опустився біля ліжка на підлогу, погладив по щоці і глянув мені у вічі. Так щиро і ніжно, як колись у мене на дачі. Тоді ми лежали і дивилися один на одного, вбираючи в себе кожну секунду, кожну клітинку один одного, кожен погляд, подих та дотик.

Тоді я була найщасливішою у світі. Мені здавалося, що зі мною сталося якесь диво, що мені пощастило так швидко знайти свою рідну людину, свою половинку. І він відчував тоді те саме, я це точно знаю. І ось знову він сів поруч, торкнувся – і мене переповнило якесь тепло. А потім він мовчки підвівся і вийшов. Вони про щось перемовилися в коридорі з Алісою, грюкнули вхідні двері і він пішов.

Нехай іде. Настав час відпустити один одного і перестати мучити себе. Ці відносини ні до чого доброго не приведуть.

Я все ж таки змусила себе піднятися. Потрібно прийняти душ, бо після вина мені точно буде ліньки. Зняла сукню та панчохи, потім білизну. У величезному дзеркалі в дверях шафи побачила своє відображення: ключиці випирають і ребра, худі коліна. Волосся неживе, шкіра стала якоюсь прозорою. Я зовсім загнала себе. Мені потрібно звернути увагу на своє здоров'я, інакше до добра все це не призведе.

Взявши рушник, я подалася в душ. Увімкнула воду і сіла на дно ванної, обхопивши коліна руками, як колись у дитинстві. Нехай вода змиває все це: мої емоції, мої переживання, спогади. Нехай. Зараз я вийду звідси повністю вільною від усього цього, і почну нове життя з легкістю в душі.

Коли я вийшла з ванної кімнати, Аліса вже була вдома. Нарізала торт на шматки та розкладала по тарілках.

- Мамо, відкриєш вино? Я не вмію.

Я дістала штопор із ящика та відкоркувала пляшку. Аліса підсунула другий бокал:

- Мені теж трохи налий. Якось дуже багато всього для цих двох днів.

- Як ви з ним зустрілися? - спитала я, розливаючи вино в келихи.

- Ми з компанією обідали у кафе в одній бухті. Він підійшов і попросив його сфотографувати, а потім як подяку запропонував кави.

- І? Все?

- Що "все"?

- Ви пили каву і зрозуміли, що ви дочка та батько?

- Ні. Ми пили каву, і він уважно розглядав моє обличчя. А потім ми ще раз випадково зустрілися у аеропорту.

Аліса на мить замовкла і винувато на мене подивилася:

- Мам, я мушу тобі зізнатися... ти тільки не лайся, будь ласка, і не хвилюйся.