Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі

–  Отже, не пробачила.

–  Пробачила. Я не тримаю на тебе зла та образи. Це інше. Пробачити та забути – це різні речі. Але я пробачила, чесно. Але забути не виходить.

Вона доторкнулася рукою до мого плеча, і всередині мене вибухнув якийсь феєрверк. Вперше за цей час вона добровільно торкнулася мене. Що б вона не говорила, але я відчував, що крига поступово тане.

–  Якщо не можеш забути минуле, то чому пам'ятаєш лише погане? Згадай тоді вже все. Було й добре. Адже було, Асю? –  запитав я, насолоджуючись теплом її долоні на своїй шкірі.

–  Навіщо? Щоб почати знову з'їдати себе зсередини? –  вона прибрала руку, і я знову відчув уже звичну для мене порожнечу.

Я мовчав. Що я міг відповісти? Вона має рацію, її висновки логічні. І водночас ні. Бо, боячись знову обпектися, забороняє собі бути щасливою.

–  Відвези мене додому. Будь ласка. –  попросила вона і я мовчки завів машину.

Всю дорогу вона намагалася не дивитись у мій бік, про щось серйозно думала, стискаючи однією рукою пальці іншої руки. Я тишком-нишком спостерігав, як пальці біліли від того, наскільки сильно вона їх стискає. Ася помітно нервувала. На обличчі грала ціла гама емоцій: то ставала похмурою, то розслаблялася. Здавалося б, подивись я на неї відверто – вона б зараз взагалі мене не помітила, настільки серйозну розмову вона вела із самою собою. Мабуть, я торкнувся чогось дуже глибокого. Ну а як було не торкнутися?

Так у тиші ми доїхали до Романового дому. Я вийшов з машини і, відчинивши двері, подав Асі руку. Ще кілька годин тому вона стовідсотково зміряла б мене суворим поглядом або навіть нагадала б, що може сама вийти. Але зараз, здавалося, вона навіть не звернула уваги на мій жест і свою реакцію: вклала руку в мою долоню і вийшла.

Я зачинив машину і пішов за нею у під'їзд. У ліфті мене знову накрило бажання до неї доторкнутися, і довелося докласти зусиль, щоб його в собі придушити. Не можна зараз, треба дати їй паузу, щоб могла осмислити все, домовитись із собою.

Двері нам відчинив Рома:

–  Привіт! Як все пройшло?

Тут же в коридор вибігли Аліса, Олеся та Наташа.

–  Ну що там? Ми тут як на голках!

–  Все добре, з Парфьоновим все мирно вирішили. – спокійно відповіла Ася, знімаючи туфлі.

–  Ти хоч би подзвонила, ми ж хвилюємося, мамо! – Аліса поцілувала Асю в щоку і обійняла.

–  Вибачте, я перенервувала і не подумала про це. Алісо, збирай речі, ми повертаємось додому.