Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— В мені говорить тверезість розуму! Про який розсуд мова, коли ця тварюка довела до смерті мою рідну матір!

— Годі скиглити, щеня! — Сергій Леонідович із силою вдарив кулаком стільницею. — Ти більше чверті століття прожив, а розуму як не було, так і немає! — злісно блиснув очима. — Ніби не знаєш, що Григорій ні до чого! Марина давно хворіла, ще задовго до Гришки!

— Але чомусь померла лише після його появи в нашому домі! — неспромога стримати імпульсивність під контролем не вгамовував Кирило. — Як можна бути таким сліпим, щоб довіряти цьому пройдисвітові?! Батько, мені іноді здається, що ти повільно, але впевнено сходиш із розуму!

— А мені іноді здається, що хтось помилився в пологовому будинку, підсунувши такого скиглія, як ти! — у серцях вигукнув Рощин-старший.

— Латунін тебе обдурить і не моргне, ось побачиш! Якщо підеш у нього на поводу, знову залишишся ні із чим!

— Кирило, скільки разів тобі говорити, у нашому бізнесі не можна бути запальним і імпульсивним, — спокійніше зазначив чоловік. — Ти просиш про довіру, але сам не розумієш, що з нею в результаті робити. Ти не готовий до ведення серйозних справ.

— Гришка, значить, готовий? — примружившись Кір підозріло втупився на батька, — Виходить, я — людина, яка давним-давно вариться в цьому казанку і знає всі нюанси та тонкощі справ, не готова? А Гришка, котрий виліз із блощичника й нічого, окрім як силою вибивати борги й витрушувати потрібні угоди чужими руками не в змозі зробити, гідний?!

— Виходить, що так, — збайдужіло знизав плечима Сергій Леонідович. — Останнім часом я частіше замислююся, хто з вас стане достойнішим спадкоємцем і виявиться в змозі утримати владу й бізнес під контролем. І, знаєш, сину? Я більше схиляюся до варіанту, що це не ти.

— Шикарно, — уїдливо передражнив і, махнувши рукою, попрямував до виходу. — Ну ж бо, батьку, дій — віддай сімейну справу пройдисвітові з вулиці, нехай відразу зруйнує налагоджену схему й залишить нас ні із чим! Чудово! Зі мною ж постійно щось не так. До армії був не готовий — занадто молодий і м’якотілий, тепер імпульсивний.

— Ось ти й відповів на питання, чому Гришка, — посміхнувся Рощин-старший. — Тобі ще варто повчитися багато чому, зокрема, витримці. Хоча гени твоєї матері не викоренити, нетерпимість у вас у роду. З Мариною це теж зіграло злий жарт…

— Матір не приплітай сюди! — завмерши біля виходу гримнув Кирило. — Це спірне питання, кому й що потрібно викорінювати!

— Синку, ти можеш дозрівати ще довго, а гідний приймач мені потрібен уже сьогодні, — немов не чуючи продовжував гнути своє Сергій Леонідович. — Життя непередбачувана штука, сьогодні ти сповнений сил і енергії, а завтра… Хто знає, чи буде воно це завтра. Мені необхідно знати, що якщо воно для мене не настане, то справа мого життя залишиться в надійних руках і в один прекрасний момент не зруйнується під тиском ворогів і конкурентів, подібних Сизову. У цьому плані я більше покладаюся на Григорія.

— Я так зрозумів, це твоє останнє слово? — озирнувшись Кір глянув батькові прямо в очі.

— На цю мить так.

— Ну й чорт із вами! — виплюнув із придихом. — А я доведу тобі, що здатний на більше, аніж твій Гришко. Сам по собі, без чиєїсь допомоги! Ти ще пошкодуєш, що зробив ставку на нього.

Із цим Кирило, голосно грюкнувши дверима, пішов геть…

2010 рік

Після тієї пам’ятної розмови шляхи Кирила розійшлися із батьком. Сергій Леонідович частіше йшов на поводу сумнівних авантюр Гришки, завжди все прощаючи. Зірвані, ніби-то випадково, угоди, підстави, які ледь не призвели до втрати бізнесу, спроби примиритися із Сизовим, поділивши територію…

Рощину-старшому здавалося, наче це розсудливо і правильно. Кирило запросто міг погодитися, якби справа не стосувалася Латуніна. Тут Кирило принципово йшов наперекір рідні, щоб довести — він впорається. Його запальність і часом не найлогічніші методи здатні давати плоди. Він гідний місця під сонцем.

Кир стримав слово — довів, що найкращий. Дивним, безглуздим способом, але зробив саме так, як обіцяв. Шкода, що батько нічого не побачив. Або якраз добре, що так вийшло? Сергій Леонідович, напевно, з десяток разів у труні перевернувся після подій шестирічної давності. Ну й нехай. Усе давно кануло в небуття.

Але як Рощин не переконував себе, що вчиняв правильно, бо не мав вибору, усе ще шкодував про одне — що свого часу не зміг знайти до батька підхід і нормально поговорити. Що навічно так і залишився для Сергія Леонідовича поганим сином.

*****

[1] — «Афганка» — гашиш, привезений з Афганістану. Використовується в курильних сумішах, визнана важким наркотиком. Психіатри стверджують, що людина, що зловживає цією курильною сумішшю, за короткий проміжок часу може зійти з розуму.

[2] — Авіатор — сленг, мається на увазі контрабандист