Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Ти не сказав, куди їдеш, — для чогось помітила Марго. Сумнівалася, що отримає відверту відповідь, але це могло бути важливо. Для неї.

— Справи-справи, — відмахнувся Рощин.

— Я так і подумала, — ледь чутно згодилася Маргарита.

Коли Кирило не хотів говорити, з нього ніякими кліщами не витягнути істини, але цього разу він здався:

— Я був у Чернишевського.

Серце в грудях пропустило глухий удар, руки стиснулися в кулаки. Хотілося відвернутися від Рощина, заховати очі. До божевілля і заціпеніння нервувала, але не мала права спасувати. Кирило був занадто проникливий і розумний. Підозри? Одинцовій вони ні до чого.

— Не запитаєш, що я там робив? — здивовано підняв брову.

— Їздив поговорити про злиття компаній? — невпевнено уточнила. — Намагався знайти спосіб змусити Чернишевського відійти в сторону й не заважати?

— Це теж.

Прозвучало сумнівно. Хотілося крикнути: «Що ж ще?», але зачаївшись чекала подальшого пояснення.

— Знаєш, яка його ціна?

Марго невпевнено замотала головою.

— Ти, — з придихом зізнався чоловік.

— Не зрозуміла, — серце, завмерши на секунди, бентежно пустилося галопом. — Що маєш на увазі?

Маргарита могла припустити будь-який поворот подій, але до самого очікуваного та одночасно несподіваного не підготувалася. Олег зажадав її. Що це означало? Чого домагався? Невже Одинцова знову зіграє роль відкупної? Іграшки? Це стане відомо після відповіді Кирила. Невже погодився? Після всього, що наговорив кілька днів тому з появою Чернишевського, можна чекати будь-чого.

— Що тут незрозумілого? — розриваючи зоровий контакт Рощин відвернувся, удаючи, що захоплений розгляданням картини на стіні. — Вовкодав хоче тебе. У разі, якщо погоджуся на його умови, зійде з мого шляху.

— Це такий жарт, так?

— Ні, — примружившись подивився на Марго. — У серйозності його намірів я не сумніваюся.

— Що ти відповів? — уточнила з острахом, що пронизував серце наскрізь. — Погодився?

— Ти цього хотіла? — ігноруючи питання спитав у лоб чоловік.

— Кириле, що ти таке говориш?! — підскочила та обурилася перш ніж сама собі змогла подумки відповісти: Чи, дійсно, хотіла?

В одному впевнена — не бажала, щоб нею торгували, неважливо які цілі переслідувалися. Зокрема, щоб цими купцями виявилися двоє небайдужих їй чоловіків. Якщо Олег для себе вирішив і зробив ставку, залишалася остання надія на Кирила.

— Ось і я подумав, що ціна занадто висока, — хмикнув Рощин, попрямувавши до столу. — Одна справа пустити в хід твою чарівність, зовсім інша — використовувати на повну. Тим більше під час останньої нашої розмови на цю тему ти ясно дала зрозуміти, що проти.

— Звичайно, я проти! — роздратовано крикнула. — Мені набридло бути цяцькою в руках оточення! Я не перший рік намагаюся змусити себе забути про минуле, почати життя заново, ніколи не повертатися до того, що було раніше. Навіть подумки. Забути про всіх людей, для яких була дорогим і красивим лотом. Тепер ти знову змушуєш відчувати ці мерзенні почуття. І ще питаєшся, чи я проти?!

— Марго, я сказав, що відмовився, — повертаючись до Одинцової сухо відмітив Кирило. — Чернишевський хоче війни — він її отримає, — підійшов на дуже близьку відстань, вхопив дівчину за підборіддя. Підняв лице, змушуючи поглянути в очі, та жорстко зазначив: — Знаєш, у чому сіль? — дівчина негативно кивнула. — Навіть якщо ти зараз погодишся, я не передумаю. Чернишевський і будь-хто інший не отримає тебе. Запитаєш, чому?

Одинцова нервово проковтнула, намагаючись відвернутися. Спроби виявилися марними, Кирило наполегливо тримав її у своїх руках.

— Тому що ти МОЯ, — видихнув у губи, уперше за шість років так відкрито й нахабно заявляючи свої права на Маргариту. — Якщо одного разу настане момент, коли насмілишся подумати інакше, пам’ятай про це.

Рощин криво усміхнувся, та примружені очі, якими, здавалося, діставав до глибини душі, залишалися крижаними та байдужими. Десятки секунд мовчання. Очі в очі. Маргарита вперше замислилася, що насправді значила для Кирила. Спалах сумнівів — любов це, чи залежність — сколихнув свідомість, але пустити коріння не встиг.

Чоловік відступив і роздратовано виплюнув:

— Що тебе пов’язує із Чернишевським? — перша спроба заперечити була припинена: — Не треба брехати! Усе одно дізнаюся правду!

— Кириле, я… — підбирала слова, вирішуючи, що згадати, а що приховати.

— Тому краще, якщо сама розкажеш! — не слухаючи продовжував Рощин. — Всі обставини й нюанси вашого знайомства, будь то Інанна, або щось ще.

Чоловік замовк, а Одинцова усвідомила, що ледь не вперше в житті не знала, що відповісти. Брехати й вивертатися? Безглуздо. Кирило правий — він дізнається. Навіть якщо для цього доведеться землю носом рити. Сказати правду, нехай і не всю? Реакція могла бути непередбачуваною.

Коли вже приготувалася розкрити рота і визнати, що була знайома з Олегом далеко до того, як потрапила до Сизого, немов порятунок задзвонив мобільний Рощина. На той момент дівчина ще не уявляла, що дзвінок виявиться не рятівним, а навпаки…