Адвокат негідників - Джон Гришем

Раунд 1. Цілих три нудних хвилини Краш, на наш подив, не кидається по рингу, ніби скажений собака. Навпаки, він застосовує захист і уникає серйозних ушкоджень. За допомогою лівого джеба, часом геть непомітного, Тадео завдає Крашу розсічення над правим оком. Наприкінці раунду Краш відповідає — завдає Тадео неприємного розсічення на лобі. У перерві між раундами Оскару вдається з ним упоратись. У змішаних єдиноборствах рани не критичні, адже поєдинки дуже короткі. Це в боксі рана, отримана в першому раунді, лякає, бо стає ціллю на найближчі півгодини.

Раунд 2. Вони падають з ніг і борються першу половину раунду. У Краша міцний торс, Тадео не вдається його притиснути. Чується свист. Звівшись на ноги, вони завдають один одному ударів, щоправда, не надто влучних. Перед самим закінченням раунду Тадео правою завдає супротивнику удару по щелепі, такого потужного, що вирубав би будь-кого із останнього десятка попередніх супротивників, але Краш встоює на ногах. Тадео рішуче кидається вперед, Крашу вдається вхопити його за поперек і підняти перед самим дзвінком. Мені враз перестає подобатись цей двобій. Тадео відверто виграє за очками, та я не маю довіри до суддів. Можливо, це через мою професію.

Я люблю нокаути, а не підрахунок очків.

Раунд 3. Опанувавши себе, Краш демонструє, що його зарано списувати з рахунків. Він снує по всьому рингу й дивує всіх своїм завзяттям, яке заводить натовп. Це справді захопливо, але не загрозливо. Тадео вправно прикривається, тоді завдає кілька потужних джебів, які спричиняють ще більше кривавих ран. Краш усе ще тримається. Тадео, боксер, цілить у рани і завдає чудових прицільних джебів.

Я кричу, натовп лементує, підлога, здається, двигтить. Тим часом годинник цокає, Краш продовжує триматися, хоч його обличчя скидається на криваве місиво. Він сильно б’є правою, і Тадео падає, але тільки на секунду. Краш стрибком опиняється біля нього, вони відчайдушно борються, тоді нарешті розходяться. Для Тадео поєдинки вже давно не тривали настільки довго, і він починає напосідати. Краш витримує, і на останню хвилину вони сходяться врукопаш у центрі рингу, ніби двоє скажених псів, що прагнуть випустити дух один з одного.

Серце гупає, всередині все перевертається, та я всього лише подавач води. Запевняємо Тадео, що він знову переміг, і знемагаємо від очікування. Нарешті рефері виводить супротивників у центр рингу. Ведучий оголошує розділене рішення і перемогу Краша за очками. Залою прокочується грізна хвиля свисту і несхвальних вигуків. Тадео розгублений, шокований, він широко роззявив рот, погляд палає ненавистю. Фани жбурляють у клітку все, що мають у руках, ми на межі бунту.

Наступні п’ятнадцять секунд змінять життя Тадео назавжди.

Він раптом розвертається і правою щосили гатить Краша по лівій частині обличчя. Це жорстокий, підступний удар, якого Краш не чекав. Він без тями валиться на килим. Тадео тут же накидається на рефері, також чорношкірого, і несамовито його товче. Рефері спотикається і спирається на клітку, напівсідає, і Тадео налітає на нього із шаленим шквалом ударів. На кілька секунд усі приголомшено завмирають. Зрештою, вони ж перебувають у клітці, тож потрібен час, щоб дістатися туди. Коли Норберто відтягує Тадео, бідолаха рефері вже непритомний.

По всьому залу спалахують бійки. Фани Тадео, переважно латиноамериканці, і фани Краша, переважно чорношкірі — їх помітно більше — нападають одні на одних, як вуличні банди. Пластянки з пивом і пакунки з попкорном розлітаються, ніби конфетті. Найближчому охоронцю дістається по голові складаним стільцем. Суцільний хаос, в якому ніхто не може бути у безпеці. Викидаю з голови бійню у клітці і мчу до сина. Його нема на місці, та крізь гармидер помічаю масивний силует Напарника — вони забираються геть. Кидаюся за ними, і за кілька секунд ми вже у безпеці. Коли виходимо із зали, розминаємося з розгубленими поліцейськими, які поспішають усередину. У фургоні притискаю Старчера до себе, сидячи на передньому сидінні, Напарник звертає на бічні вулички.

— Друже, з тобою все гаразд? — питаю я.

— Давай зробимо це ще раз, — відказує малий.

За кілька хвилин ми вже заходимо в мою квартиру і видихаємо. Я готую напої — пиво для себе й Напарника і содову для Старчера — і ми вмикаємо місцеві новини. Події ще розгортаються, репортери шаленіють. Син збуджений, запевняє мене, що не зазнав жодних ушкоджень. Я марно пробую усвідомити, що сталося.

Напарник засинає на софі. Буджу його о 4:00 ранку, щоб обговорити стратегію. Він їде до міської в’язниці, щоб знайти Тадео, і до шпиталю, аби вивідати щось про рефері. У мене з-перед очей не йде картина, як Тадео товк йому обличчя. Він упав від найпершого удару, а після того було ще з десяток, і всі були завдані геть несамовитим чоловіком. Намагаюсь не думати про те, що чекає на мого бійця.

Намелюю кавових зерен і, доки закипає кава, читаю новини онлайн. На щастя, поки що ніхто не помер, але принаймні двадцять людей ушпиталено. Оперативники все ще працюють на місці подій. Уся вина падає на Тадео Запате, багатообіцяючого 22-річного кейдж-файтера, наразі поміщеного у міську тюрму.

Джудіт телефонує о 6:30 дізнатися, як її син. Нас розділяють кілька годин, вона гадки не має про рейвах, в якому нам вдалося вціліти. Цікавлюся станом її приятельки з коледжу. Вона жива, але прогнози не надто втішні. Джудіт буде вдома завтра, в неділю, і я запевняю її, що з дитиною все буде гаразд. Все буде добре.

Якщо пощастить, вона так і не дізнається.

Таки не щастить. Через кілька хвилин після нашої короткої розмови перевіряю «Кронікл» онлайн. Вечірньому виданню вдалося встигнути на неординарні події у міській залі. Тож на