Адвокат негідників - Джон Гришем

— Були. Мене карали.

— Що це означає?

— Означає, що вчитель на мене кричав, мама на мене кричала, мене навіть могли вигнати зі школи на півдня чи щось таке. Повторюю, друже, битися — це погано.

— Чому ти весь час кажеш на мене «друже»?

Бо мені огидне ім’я, яке вибрала для тебе мама, — думаю я, але озвучую інше.

— Просто я так тебе називаю, от і все.

— Мама каже, тобі не подобається моє ім’я.

— Це не так, друже.

Джудіт весь час змагатиметься за душу свого сина. Вона ніяк не підніметься вище примітивних і підлих шпильок. Ну от навіщо один з батьків розказує семирічній дитині, що іншому з батьків не до вподоби її ім’я? Упевнений, що був би шокований, якби дізнався, які ще нісенітниці вона вклала йому у вуха.

У Напарника вихідний, тож я сам веду фургон до футбольного стадіону в кампусі. Старчер вважає, що фургон — це круто, бо ж тут і софа, і крісла на колесах, і столик, і телебачення. Він не розуміє, чому я використовую фургон як офіс, а я не вдаюся в деталі щодо куленепробивних вікон і автоматичну зброю в консолі.

Це футбольний матч між жіночими командами, та не сказав би, що для мене це аж так важливо. Я не дуже стежу за спортом, тож, коли мені випадає його дивитися, я віддаю перевагу дівчатам у шортиках, а не хлопцям з волохатими ногами. А от Старчер у захваті. Його мами не вірять в командні види спорту, тож його записали тільки на заняття тенісом. Нічого не маю проти тенісу, та якщо він вдався в мене, довго він там не протримається. Я завжди любив завдавати удару. У молодіжному баскетболі я був малим з чотирма фолами за два періоди. Фолів завжди заробляв більше, ніж очок. У «Поп Ворнер» у мене було амплуа півзахисника, бо мені подобався контакт.

Минає година, нарешті хтось відкриває рахунок, та я вже думаю про справу Ренфро і втрачаю інтерес до гри. Ми зі Старчером ділимося попкорном і базікаємо про те, про се. Виявляється, я настільки далекий від його маленького світу, що у мене навіть не виходить підтримувати звичайний діалог.

Ох і нікчемний же з мене батько!

У справі щодо лиха, яке спіткало родину Ренфро, потроху з’являється здоровий глузд. Під тиском зусібіч, а особливо — з боку мого приятеля в «Кронікл», Сіті спромагається на реакцію. Шеф поліції відмовився надавати коментарі, поки триває слідство. Мер захищається, очевидно, намагаючись дистанціюватися. На нього напосідають його опоненти — деякі члени міської ради, які роблять гучні заяви і не проти зайняти його посаду. Та їх усе-таки меншість, бо насправді ніхто не хоче неприємностей з департаментом поліції.

На жаль, інакомислення в наш час розглядається як зрада — в атмосфері, що склалася після 11 вересня, придушуються будь-які випади на адресу людей у формі, у будь-якій формі. Політики побоюються звинувачень у поблажливості до злочинів, поблажливості до тероризму.

Усі відомості передаю своєму приятелю-газетяреві. Той, посилаючись на анонімні джерела, нещадно проходиться по копах, по їхній тактиці, помилках і спробах зам’яти справу. Користуючись матеріалами моєї теки, він видає розлогу статтю про помилкові вторгнення в помешкання і надмірне застосування сили.

Привертаю до себе всю можливу увагу преси. Не буду кривити душею і твердити, що не в захваті від цього — навпаки, саме заради цього я й живу.

Захисники подають клопотання до судді Семсона з проханням, по суті, приструнити «всіх адвокатів, причетних до цивільного позову». Суддя Семсон відхиляє клопотання, навіть не приймає його до розгляду. Тож тепер зачаїлися всі юристи Сіті, налякані суддею. Я палю з усіх стволів.

Я працюю сам, без звичного офісу і без справжнього персоналу. Такому самотньому борцеві, як я, надзвичайно складно займатися впливовими цивільними і кримінальними справами без жодної підтримки, і тут мені стають у пригоді двоє Гаррі. Гаррі Ґросс і Гаррі Скалнік керують командою з п’ятнадцяти юристів у переобладнаному зі складу приміщенні в центрі міста неподалік річки. Вони займаються переважно апеляційною діяльністю і намагаються уникати справ, які розглядають присяжні. Таким чином, вони годинами копирсаються в незліченних томах і перекидають стоси юридичних статей і заміток. Домовленість у нас проста: вони роблять за мене паперову і дослідницьку роботу, я віддаю їм третину винагороди. Це дає змогу їм лишатися в безпеці, тримаючись на відстані від мене, моїх клієнтів і людей, яких я можу розгнівати. Вони підготують пачку клопотань із дюйм завтовшки, подадуть їх мені на ознайомлення і підпис, і жоден слід не вестиме до них. Трудяться вони за зачиненими дверима і ніколи не турбуються через поліцію. У справі Сонні Верта — клієнта, якого розбудив гуркіт танка у вітальні — Сіті погодилось на мільйон баксів. Моя частка була 25 відсотків. Двоє Гаррі отримали хороший чек, і всі були задоволені, окрім, хіба що, Сонні.

У цьому штаті всі суми відшкодувань у цивільних позовах мають верхню межу — один мільйон доларів. Це тому, що мудрі