Адвокат негідників - Джон Гришем

Я бачив весь бій на власні очі, і навіть на мить не подумав, що рефері в чомусь винен. З погляду захисту, я б не дуже на це покладався: рефері стримує мене, через нього я програю поєдинок, тому я затопив йому в пику. Таке собі виправдання.

— У мене її відібрали, — повторює він.

— Рефері — не суддя, Тадео. Очки рахували троє суддів. Не на того ти накинувся.

Він торкається швів на лобі.

— Та знаю я, знаю. Я вчинив неправильно, Себастьяне, але ти зроби щось, добре?

— Ти ж знаєш — я зроблю все, що можна.

— Мені доведеться відсидіти?

Ти вже сидиш, звикай до цього. Я вже прикинув. Якщо Шон Кінґ помре, буде, гадаю, двадцять років за вбивство другого ступеня, можливо, п’ятнадцять років за ненавмисне вбивство. Якщо він виживе — від трьох до п’яти за напад за обтяжливих обставин. Я не готовий ділитися цими прикидками, тому уникаю відповіді:

— Подумаймо про це потім.

— Але, мабуть, доведеться?

— Мабуть.

Почувши брязкіт дверей, ми замовкаємо. Тюремний вартовий грубо лається. З підпухлого лівого ока Тадео з’являється сльоза і стікає по побитій щоці.

— Мені не віриться, чувак. Просто не віриться, — тихо і змучено каже він.

Якщо тобі не віриться, подумай про того нещасного суддю і його родичів.

— Мені вже час, Тадео. Побачимося вранці у суді.

— Я що, буду на суді в цьому? — питає він, показуючи на оранжевий комбінезон.

— Боюся, що так. Це ж тільки перше засідання.

Понеділок, 9:00 ранку, я в переповненій судовій залі посеред ватаги інших адвокатів захисту і прокурорів. В одному кутку зали — зграя підозрілих чоловіків в оранжевих комбінезонах, скутих кайданками, за ними наглядають озброєні судові пристави. Це нещодавно заарештовані, і тепер вони вдруге опиняються на судовому конвеєрі. Вперше вони на нього потрапляють, опинившись у тюрмі. По черзі оголошують їхні імена, по одному знімають кайданки і підводять до лави, на якій сидить суддя, один із двадцяти у нашій системі, який займається запобіжними заходами. Суддя ставить їм по кілька запитань, серед яких чи не найважливіше — «У вас є адвокат?» Лише кілька з них мають адвокатів, тож суддя розподіляє їх між громадськими захисниками. Оголошений адвокат підходить, стає поруч зі своїм новим клієнтом і велить йому більше нічого не казати. Призначаються дати наступних візитів.

А от у Тадео Запате адвокат є. Оголошують його ім’я, ми зустрічаємося перед лавою. Його обличчя має ще гірший вигляд. Увесь фоновий гамір змовкає, коли присутні здогадуються, що оце і є хлопець, про якого всі говорять, багатообіцяючий боєць змішаних бойових мистецтв, а тепер ще й зірка YouTube.

— Ви — Тадео Запате? — зацікавлено перепитує суддя, пожвавившись чи не вперше за ранок.

— Так, сер.

— Як я розумію, пан Себастьян Руд — ваш адвокат.

— Так, сер.

Позаду зітхає помічник прокурора. Суддя продовжує:

— Ви звинувачуєтеся, поки що, у нападі за обтяжливих обставин. Вам це зрозуміло?

— Так, сер.

— Пане Руд, чи пояснили ви своєму клієнту, що обвинувачення може стати більш серйозним?

— Так, сер, він це розуміє.

— До речі, як рефері почувається зараз? — питає він у помічника прокурора, ніби той — лікар.

— Останнє, що я чув — пан Кінґ досі в критичному стані.

— Дуже добре, — каже Його Честь. — Зустрінемося тут за тиждень, подивимось, як воно буде. До того, пане Руд, питання застави не обговорюватиметься.

— Звичайно, пане суддя, — погоджуюсь я.

Нас відпускають. Поки Тадео відходить від столу, я пошепки кажу:

— Побачимось завтра у в’язниці.

— Дякую, — каже він, тоді повертається до глядачів і киває своїй матері, яка сидить серед цілої купи заплаканих родичів. Вона емігрувала з Сальвадору двадцять п’ять років тому, має ґрін-карту, працює в кафетерії у другу зміну і виховує цілий виводок дітей, онуків та ще якихось родичів. Тадео і його бойова майстерність були її квитком у краще життя. Мігель тримає її за руку, щось шепоче іспанською. Він кілька разів мав справу з нашою правоохоронною системою, тож знає, що до чого.

Я коротко перемовляюся з ними, запевняю, що роблю все