Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Але, Норо, нічого з тобою не трапиться!

— Трапиться! Не може бути, щоб не трапилося. Щось дуже тяжке, дуже серйозне, Матею. Щось таке, що нас розлучить. А я не хочу тебе втрачати, мій дорогий! Не хочу! Допоможи мені, Матею, не втратити тебе!.. Допоможи мені!

— Норо, поклянися, що ти нічого від мене не приховуєш.

— Клянуся, Матею!

Тоді це дуже просто. Норо. Я тобі допоможу. І так, що це піде тобі на користь: завтра ж поведу тебе до фахівця, який вижене з твоєї голови оті погані думки.

— Як я тебе люблю, мій дорогий!

— Не гадаю, Норо, що я тебе люблю менше,

— Знаю. І тому саме було б страшно.

— Що було б страшно, Норо?

— Щоб зі мною щось трапилось.

— Дурниці! Повір мені, Норо, що то дурниці.

Кілька дрібненьких крапель дощу впало на їхні обличчя.

— Пішов дощ, Матею.

— Ходімо звідси. Знаєш, що я пропоную? Повечеряти в ресторані з музикою. Мені здається, що тобі треба розважитися.

— Я дуже втомилася, Матею. Дуже втомилася. Відведи мене додому.

Вони рушили, під дрібним густим дощиком. їм поталанило — знайшли вільне таксі. Нора мешкала в старому великому будинку поблизу театру оперети. Коли вони були вже біля її будинку, вона поцілувала його й сказала:

— От я й удома.

— Я теж піднімуся, Норо.

— Ні, я ж тобі говорила, що дуже, дуже зтомилася. Приходь завтра. Я на тебе чекатиму.

— Добре, Норо! Зроблю так, як ти хочеш.

— Дуже добре зробиш. На добраніч!

Вона вийшла з машини. Подивилася вслід таксі, яке віддалялося. Потім зайшла у вестибюль. Викликала ліфт. Піднялася на четвертий поверх. Але з ліфта не вийшла, а спустилася знову вниз.

Не зважаючи на дощ, який усе більшав, рухаючись вздовж стін, вона пішла в напрямі вулиці Вікторівн. У першому кіоску, що трапився їй по дорозі, купила конверт, згорнула вчетверо аркуші використаної копірки і всунула її всередину. Заліпила. Тепер конверт виглядав дуже товстим. Вона пішла далі. Перетнула набережну й, коли досягла вулиці Вікторієй, одразу звернула на вулицю Філіті. Ліворуч був двоповерховий будинок, який і зовні мав непривабливий вигляд, а всередині це була справжня руїна. У вузькому коридорі з облупленими й вогкими стінами дерев’яні розхитані сходи вели на другий поверх. Праворуч, одразу біля вхідних дверей, були два ряди поштових скриньок, До скриньки, на якій було прізвище Замфіреску, Нора вкинула конверт з копіркою і пішла геть.

І коли вона віддалялася тим самим шляхом, жінка, яка весь час стояла у затінку воріт через вулицю і яку Нора не помітила, у свою чергу перейшла вулицю, зайшла в коридор будинку, з якого щойно пішла Нора, відімкнула поштову скриньку й забрала конверт. Потім так само вийшла на вулицю Вікторієй.

На поштамті вона пішла до телефону-автомата й набрала якийсь номер. І відразу ж, — це означало, що на тому кінці проводу чекали на її дзвінок, — їй відповіли:

— Алло!

— Це я. Племінниця на іспиті поводила себе чудово.

— Було б дивно, якби трапилося інакше. їдь сюди одразу з матеріалом.

— Приїду. За п’ять хвилин, якщо знайду таксі.

І поклала трубку. В невідомої жінки, яка мала при собі конверт з копіркою, був чарівний голос.

Коли Нора прийшла додому, то перш за все відчинила обоє вікон. Лив справжній дощ. Пахло мокрими дахами й ледь-ледь смаженою картоплею. Вона якусь мить дивилася у простір над дахами. Потім роздягнулася й зайшлу до ванної кімнати. Увімкнула душ. Холодна вода освіжила її. Коли вона вийшла звідти, у неї був майже хороший настрій. Лягла в ліжко й погасила нічник. Лише тепер згадала, що увесь день нічого не їла й здивувалася, що зовсім не хоче їсти. Вона заплющила очі, їй хотілося спати. Звичайно вона засинала легко. Але тепер, хоч була втомлена й схвильована, не змогла заснути. Щоб все ж заснути, почала лічити. Дорахувала до п’яти тисяч й ледве вже не заснула, як раптом зіскочила з ліжка, побігла до вікна й вистрибнула на бруківку.

Балтазар І далі здавався нешкідливим, хоч і трохи дивним туристом. Більшу частину дня проводив у готелі, читав іноземні газети, слухав музику по радіо і‘і дудлив віскі, яке приносив розсильний на ім’я Думітру, що ного Балтазар охрестив Діком.

Коли він не байдикував у готелі, то їздив машиною на прогулянку в різні райони міста. Його особливо цікавили деякі околиці, де його елегантна довга машина, проїздячи, затуляла всю бруківку. І тому, що він ніколи не брав з собою фотоапарата, здавалося, що околиці Бухареста цікавили його лише своєю мальовничістю.

Враження, що Балтазар був нешкідливим туристом, підтверджувалося й дуже ретельним таємним обшуком його вантажу і лімузина. Обшук не дав результатів, на велике розчарування Дуку. З усього було очевидно, що Балтазар — це своєрідний турист, який надає перевагу літній бухарестській спеці перед морським бризом і геліотерапією на узбережжі. Вночі ж дудлив віскі в другосортних барах і не стільки розважався сам, як спостерігав, як розважаються інші.

Його самотність, дуже ймовірно, що вдавану, намагалася потурбувати Марго, — дівчина, яку дуже добре знали всі завсідники нічних барів столиці. Коли Марго з’являлася в якомусь барі, вона щоразу була з іншим іноземцем. її любов до іноземців була така загальновідома, що її прозвали «Марго-ООН», «Марго — сім прапорів». Висока, з дуже