За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Молодь відпустила піаніста і обрала менш активні розваги, наприклад, гру в карти. Але й вони так потомились, що вирішили піти відпочивати. Вони піднялись на другий поверх і Мар’єн з Ості провели веселеньку віконтесу до її покоїв.
І залишились наодинці.
Ості взяв ручку Мар’єн і закружляв її в танку посеред пустого, ледь освітленого широкого коридору. Вона засміялась і прилинула усміхненими вустами до його губ.
– Цілий день про це мріяв… – прошепотів, лоскочучи її. Їх язики знову сплелись в палкому поцілунку. Він водив руками по її спині і не тільки, але й вона тепер не соромлячись досліджувала його міцне тіло своїми руками. – Ти зводиш мене з розуму… – простогнав він, не розриваючи поцілунку. Одразу почав проводити доріжку від її губ до підборіддя, далі до оголених ключиць, а далі…
А далі сукня не дозволяла.
– Тоді ми квити… – тремтячим голосом прошепотіла дівчина і відкинула голову назад, насолоджуючись гарячими дотиками губ до її тіла, вкритого мурашками. Сил вже не було на те, щоб витримати цю жагу одне до одного. Алкоголь затуманив їм обом розум. Але здається лише цього вони й чекали весь цей час.
– Нам варто зупинитись… – усе ж вирішила зіпсувати таку мить Мар’єн. Хлопець знесилено зарився обличчям їй в шию і тяжко видихнув:
– Якщо ти так бажаєш. Я не буду тебе примушувати… – як же тяжко давались йому ці слова. Губами він лоскотав її шию, вдихав її аромат і просто дурів.
Вона взяла його за руку і повела далі по коридору. Аж до її покоїв.
– Нам варто зупинитись… аби продовжити подалі від чужих очей… – хитро усміхнулась дівчина, її бурштинові очі виблискували при світлі свічок, так, ніби там грають вогники.
Хлопець, що став перед нею, просто був у ступорі. Він не міг повірити ні своїм вухам, ні очам. Уже думав, що випив забагато і тепер десь спить на підлозі і бачить такі чудні сни, по-дурному усміхаючись. Але ж це все було реально. І він хотів би вимкнути мозок і той набридливий голос у нього в голові, і провести цю ніч незабутньо.
Але не міг.
Не міг скористатись дівчиною в такому стані. Він її справді покохав і до цього мріяв, аби все сталось… навіть не знаю… правильно, чи що… Так, як заведено. Хоч зазвичай знать не зберігала ні цноту, ні вірність і на численних балах що тільки не відбувалось. Але він не такий. Він народився в шлюбі. Його виховували в любові та вірності. А якщо вона завагітніє…
Так багато «але» і «якщо». І все-таки здоровий глузд переміг хіть. Він легенько доторкнувся своїми вустами до її і притулився чолом до її чола.
– Я не можу… – прошепотів хлопець, – не зараз, не в такому стані…
– Що не так? – розчаровано запитала дівчина, вона горіла бажанням і не могла зрозуміти причину різкої зміни настрою юнака.
– Я не хочу тебе використовувати, не хочу, аби на ранок – коли голова проясниться – ти жалкувала про свій вчинок, пробач…
Вона усміхнулась і пильно поглянула йому в очі.
– Якщо ти думаєш, що я цього хочу лише тому, що не твереза, то ти сильно помиляєшся… – звабливо прошепотіла чорнявка, – того дня, коли ми згодились чекати одне одного, я стала твоєю серцем… Але я хочу віддати тобі своє тіло… Воно належить тільки тобі… Я, – вона зробила акцент, – належу лише тобі…
Вона піднялась на носочки і палко поцілувала його, намагаючись прогнати всі його сумніви. Але він вирішив перервати цілунок і знову серйозно глянув на неї.
– А якщо ти завагітнієш?
– По-перше, я тобі цілком довіряю. По-друге, то й що? Віддамось в руки долі: завагітнію – усе розповімо родині і одружимось раніше, якщо ні, то просто будемо чекати слушної миті, коли Ессі отримає титул та знайде чоловіка.
Йому сподобався перший варіант, але він не міг так вчинити і підло вкрасти в кузини сестру та підтримку. А тут він залишитись не може, адже в Бартурі він є очима та вухами свого батька. Їздити туди сюди для молодят це буде мука, коли доведеться розриватись між одне одним і своїми обов’язками. Краще почекати, а потім отримувати насолоду по максимуму.
– Тоді чого ми чекаємо? – хитро посміхнувся він дівчині, що дивилась на нього з неприкритим бажанням. Справжньою жагою. Такий погляд був невластивий цій сором’язливій панянці, що зараз просто горіла. Але ніщо не було таким гарячим, як його поцілунки та дотики, якими він вкривав її юне тендітне тіло, коли вони зайшли до покоїв. Їх одяг злетів умить, розлетівшись по всій кімнаті і встеливши підлогу та меблі. Мар’єн може б і зніяковіла, вперше поставши перед чоловіком оголеною, але в неї не було на це часу. Юнак легко підхопив дівчину і, цілуючи, переніс на м’яке ліжко.
Він проводив доріжки з поцілунків по всьому її тілу. А потім їх язики знову сплелись у скаженому танку. Спочатку він ліг поруч і досліджував її тіло руками, торкаючись найпотаємніших місць і доводячи свою кохану до межі. Впиваючись її задоволенням. Її здавлені стогони дражнили його слух, юнак не витримав і вони нарешті стали одним цілим… Вони втратили себе в один одному…
Спітнілі та стомлені вони заснули, обіймаючись. На припухлих від поцілунків та укусів вустах застигли щасливі посмішки.
