За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Вона детальніше розповіла про табір та тих, хто там мешкає і вони домовились, що Ості поговорить із батьком і вони вирішать, як створити там безпечну зону. Ессі була певна, що вони допоможуть.

– Коли я поїду додому? – врешті запитала вона в Остіса.

– Кілька днів побудеш тут, поки тобі не стане краще, а там подивимось. І не дуйся, а краще ляж та відпочинь. Якщо щось буде треба, то клич помічницю лікаря, а я поки поїду в наш табір і накажу солдатам повертатись у Бартур.

Хлопець поцілував Ессі в чоло і вийшов з кімнатки. Білявка сповзла на ліжку і миттєво вимкнулась.

Ці дні пройшли добре, бо Ессі нарешті була з родиною в особі Остіса. Вони зазвичай грали в карти та ще якусь гру, яку хлопець відкопав невідомо де. Уже за день Ессі дозволили виходити на короткі прогулянки нудним сірим містом.

Її організм був молодим і сильним, тому одужувала вона швидко і вже на четвертий день ввечері вони поїхали. Їм до маєтку всього ніч їхати.

– Ти так давно не був удома... Нервуєшся? – запитала Ессі юнака, що тихо собі сидів і проводив поглядом дерева за віконцем карети.

– Зовсім ні, – він зазирнув їй в очі і побачив, що вона якраз нервується ще й як. Ніби то питання й не було адресовано йому. Юнак тепло посміхнувся, узяв її за руку та заспокійливо стиснув, мовляв «я з тобою». Хоча і він трохи почувався дивно, але зовсім не через повернення додому.