За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

День заміняв день. Ессі вже добре вправлялась на кухні. У перервах вони гуляли з Арсою та Мафом: то санчата, то бої сніжками, то походи до замерзлого озерця (хоча ковзатись без ковзанів було складно, але все одно весело). Також одного вечора вони з іншими дівчатами пішли на «вогнище». Ессі ця назва лякала, але як пояснила Арса – це коли молоді люди просто збираються біля великого вогнища десь за табором і влаштовують танці, співи та, як потім Ессі на власному досвіді дізналась, п’ють. Дуже БАГАТО п’ють. А ще Ессі довелось звідти тікати, сильно червоніючи, бо коли деякі парочки відходили трохи далі від гулянь, то примудрялися перекрикували галас тих, хто залишився. Більше вона туди не ходила.

Уже майже тиждень, а звісток з графства не було досі. І якось після сніданку Сааль зібрав майже всіх у центрі.

– Дорогі друзі! Збирайте речі, згортайте табір, завтра на світанку нас уже не має тут бути! – люди одразу почали на диво організовано розбігатись у різні боки, аби швидше зібратись.

Він зійшов з помосту і ледь не зник у натовпі з поля зору білявки. Вона бігла за ним аж до його намету і увірвалась всередину, не питаючи дозволу.

– Що відбувається? Чому ми йдемо звідси? – на її обличчі занепокоєність.

Він стояв до неї спиною та згрібав у мішок свої речі.

– Сюди йдуть солдати. Певно шукають тебе, бо веде їх дехто на ім’я Остіс Семілі, – він глянув на неї одним оком і продовжив свої справи.

– Ви певні? – вона підійшла ближче, у її очах заблищала надія.

– Наші хлопці за ними слідкували, і їм я вірю.

Естеса стояла і тонула у власних думках та сумнівах. Але все ж наважилась запропонувати те, що ватажок відкине й не роздумуючи.

– Відпустіть мене…

– Ні.

– Але я можу допомогти-

– Я сказав ні, – у його голосі сталь.

– Хіба ви мені не довіряєте?

– Тобі – так, – він подивився їй прямо у вічі, – а от їм – ні.

– Ви вірите мені, а я вірю своєму брату! Якщо я з ним поговорю, він не буде вас чіпати!

– Він ні, а от армія ще й як! Їх ніхто не зупинить, якщо вони захочуть нас знищити!

– Мій дядько зупинить! Я певна це його люди!

– Я знаю, хто він! Невже йому є діло до нас? Він така ж маріонетка короля, як і інші генерали!

– Ви помиляєтесь! Це він першим відкрив мені очі! Він направив мене на цей шлях, хоч і не хотів цього. Хотів вберегти мене!

Сааль вражено подивився на Ессі, яка розчервонілась і важко дихала, поки гнівно сперечалась із сивочолим. Він не знав, що в близькому оточенні тирана є зрадники. Той надто обережний.

– То він на нашому боці? – перепитав чоловік, бо думав, що це йому примарилось.

– Так, – твердо мовила Ессі. Ватажок більше не міг сумніватись в її словах, – він захистить вас. Вам не доведеться тікати звідси. Це місце хороше, буде сумно, якщо ви його втратите. Тим більше тут ви на моїй території і я здатна вас тут захистити і допомогти.

– Що ти пропонуєш? – чоловік важко впав на стілець і вказав Ессі на місце перед ним. Дівчина сіла навпроти і детально розповіла свій не надто хитрий план, який мав би врятувати цих людей від постійних втеч.