За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Мар’єн та Оліс сиділи мов на голках. Ще вчора до них прислали гінця і вони собі вже добу місця не знаходили. Усе встигли підготувати до приїзду їх любої сестри та доньки. Лише Рендар поводився нетипово – він ніби нервував. Могло здатись, що він теж так сильно чекає Ессі, але то було далеко від правди.
– Ти чуєш це? – вскочила графиня та побігла до дверей, які якраз відчинив лакей і хотів повідомити про карету, що наближалась до маєтку і яку саме почула жінка. Мар’єн кинулась за нею слідом. Вони злетіли з ґанку і ледь не збили білявку, що якраз вже вийшла з карети. Втрьох осіли на сніг і вголос ридали та міцно-міцно обіймались.
– Люба донечко… – шепотіла Оліс і заціловувала обличчя дівчини, на що Рендар, який з ґанку спостерігав за усім дійством, неприємно скалився.
– Я за вами так сумувала… – тремтячим голосом прошепотіла Естеса, зігріваючись у міцних обіймах.
– Ми за тобою більше… – десь над вухом пром’ямлила Мар’єн.
Така приємна мить. Ессі просто танула в теплих обіймах її родини. Вони б так просиділи цілу вічність, якби сукні не почали промокати від снігу.
Першою справою Ессі відправили приймати гарячу ванну і переодягатись. Також трохи відпочинку їй не завадить. А дівчата поки спостерігали за тим, як накривали на стіл служниці. Усе мало бути ідеально. Вони хотіли догодити юній віконтесі, що вже й звикла до життя простолюдинки.
Оліс продовжувала командувати дівчатами, а Мар’єн якраз вийшла з їдальні і наштовхнулась на Ості.
– Привіт, – ніжно посміхнувся хлопець, а чорнявка ж зніяковіла. Вона сподівалась, що не залишиться з ним сам на сам. А може просто намагалась себе саму обманути.
– Привіт… – тихенько привіталась дівчина і червоніла все сильніше кожен раз, як зустрічалась поглядом із його темно-синіми, як у Ессі, або ж всього їх роду, очима. Вона вже хотіла піти і перевірити, як там її сестричка, але Остіс не дав. Він ніжно взяв її за руку і легенько провів великим пальцем по кісточках.
– Я сумував за тобою… – прошепотів він і взяв її другу руку, підніс обидві до обличчя і почав цілувати її тонкі доглянуті пальчики. Тіло Мар’єн пробивало струмом щоразу, як він торкався її шкіри своїми гарячими вустами. Він робив доріжку від самих пальчиків до шиї, від шиї до ключиць, від ключиць до підборіддя і так по колу.
Вони б там так і простояли цілий день, якби дівчина не згадала, що їх можуть тут спіймати. Тому їй довелось розірвати поцілунок, що й не встиг початись. Вуста Ості зависнули в якихось лічених міліметрах від її солодких губ. Вона приклала пальці до його рота і спробувала відвести його обличчя на безпечну відстань.
– Що таке?.. – хриплим басом прошепотів хлопець, усе не в змозі відвести зачарований погляд від її пишних вуст. Він тримав свої гарячі руки на її тонкій талії і притискав якомога сильніше до свого тіла.
– Нас… нас можуть побачити… – нарешті вичавила з себе Мар’єн. Вона все намагалась відвести погляд, бо розуміла, що якщо вона буде дивитись на нього таким же поглядом, як він на неї, то вони не зможуть більше стримувати ті почуття, що вирують всередині.
– Ти маєш рацію… – приречено видихнув юнак і насилу зробив крок назад. Вирішив перевести їх розмову в інше русло: – Як справи?
– Сьогодні просто чудово! Я такою щасливою ще не почувалась! Безмежно тобі дякую за те, що знайшов Ессі! – дівчина аж світилась, коли вимовляла ці слова. – Я якраз до неї йду, хочеш зі мною?
– Ходім… – він був радий, що знайшов свою кузину не лише тому, що сильно любив її і цінував, а й тому, що він зміг своїм вчинком ощасливити свою кохану дівчину. Так, саме кохану. Вони немало часу провели вдвох. Спочатку разом з Ессі. А коли та зачинилась у бібліотеці дядька, вони проводили вечори наодинці. Але після однієї їх прогулянки зимовим садом, ці вечори набули нових барв. Їх зв’язок міцнішав, а поцілунки й обійми лише підливали масла у вогонь їх кохання, їх пристрасті.
Вони піднялись на другий поверх і підійшли до кімнати віконтеси.
– Чекай… – поки Мар’єн не встигла постукати у двері, Ості ніжно, але наполегливо і швидко притягнув її до себе і вп’явся в її медові вуста. Руки ковзали по її спині, а вона ж у свою чергу зарила свої пальці в його густе темне волосся і притягла як можна ближче до себе, поглиблюючи поцілунок, сплітаючись язиками. Вони цілували одне одного до тих пір, поки їм вистачало кисню в легенях…
І допоки не заскрипіла ручка дверей, які відчиняла особиста служниця віконтеси.
Мар’єн та Ості відлетіли одне від одного, як ошпарені і намагались поводитись максимально невимушено. Рівно на стільки, на скільки їм дозволяла їх фантазія, що вже встигла понести їх надто далеко.
У дверях показалась і сама Естеса, що зіщулила очі та насупила світлі брівки, змірявши парочку підозрілим поглядом. Тільки вона хотіла в них щось запитати, як тут знизу почувся якийсь шум, що відволік віконтесу та буквально врятував закоханих від допитів. Ості, аби та не встигла згадати, що хотіла запитати, одразу взяв її під руку.
– Як почуваєшся? – повів він її далі по коридору. Мар’єн, що досі не могла віддихатись, підбігла до білявки зліва і теж вчепилась у руку своєї сестри.
– Неймовірно! Так приємно бути знову вдома! А ще приємніше, коли поруч родина… – дівчина притиснула їх руки до себе, міцно обіймаючи. Її посмішкою можна було справді когось засліпити.
