За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Ості ще деньок побув тут і швидко помчав назад у Бартур. Справи не чекали, він і так собі дозволив надто велику перерву. Просто все не міг вибратись з обіймів своєї коханої.
Мар’єн сяяла від щастя, але всі вважали, що то просто тому, що Ессі знайшлась. То була частина правди – вона справді щиро раділа поверненню віконтеси. Але серце її тріпотіло від того, що коханий був поруч.
Якраз на день від’їзду кузена, Ессі була вже в нормальному стані і прокинулась ще до сходу сонця. На диво вона змогла звикнути так вставати на роботу.
Ну і не відмовлятися ж від звички йти на кухню й готувати. Кухарки ввічливо привітались із майбутньою господаркою маєтку і постійно кидали на неї дивні погляди, перешіптуючись. Це те чого вони очікували найменше – що прийде розбалувана віконтеса і почне з самого ранку пекти хліб. До речі, тоді у таборі, по смаку хлібці юної леді змогли перевершити хлібці її чудової вчительки – Маріжки. А сама жінка з того тішилась.
Тож дівчина місила тісто і розпалювала піч (яка була просто неймовірна, якщо порівнювати з тою пічкою в таборі), а також наспівувала собі якусь пісеньку, яку вона почула від її подружок-кухарок. І тут вона почула просто несамовитий крик з другого поверху.
Вона, не змигнувши оком, побігла туди, де вже були всі її родичі. А також служниця, що сиділа на колінах, закривши обличчя і голосно ридала навпроти прочинених дверей в покої віконтеси.
Оліс запитала що сталося.
– Вона зникла! Віконтеса знову зникла! – ледь розібрали слова всі навколо. Вони різко сполошились і позалітали в покої. Коли вони почали вибігати назад, то наштовхнулись на дівчину, що вся була вкрита борошном та тістом. Навіть руки не встигла змити, так бігла сюди.
У коридорі всі полегшено зітхнули. Дівчина на місці. Жива й здорова, хоч виглядає максимально нетипово.
– Так ось же ж віконтеса, чого ти репетуєш?! – злобно запитала Оліс, яку ледь до серцевого нападу не довели з самого ранку.
– Вибачте мені, міледі, – бідна служка не звикла до того, що її господиня може піднятись о такій ранній годині. Дівчина встала з підлоги, поправила одяг і винувато опустила голову, склавши руки в замочок перед собою.
– А з тобою що таке, Ессі? Чому ти вся в борошні? – здивовано звела темні брови графиня.
– Я хліб пекла, – і дівчина зрозуміла, що це, мабуть, одна з найдивніших речей, яку вона могла сказати, адже та й не пам’ятала, як їх кухня взагалі виглядає.
– Що? – усі просто зависли. – Доню, може тобі варто відпочити? – обережно поцікавилась леді Оліс.
– Та ні. Усе гаразд… Трясця! – жінка округлила очі, адже дівчина не дозволяла собі таких вигуків раніше. Естеса кулею полетіла вниз, бо там ледь не згорів її хлібчик. Все-таки вона встигла його врятувати. Помила руки і нарізала.
Цей виглядав у сто разів краще за її попередні буханки, адже був виготовлений з якісних дорогих продуктів. Дівчина була собою задоволена. Вона наказала накривати на стіл і змила з себе бруд. Думала піти й перевдягнутись до сніданку, але коли вийшла з кухні, то в їдальні сиділи Оліс, Мар’єн та Остіс. Чекали на неї та її пояснення.
Усі окрім Ості, звичайно, бо вона йому вже все давно і детально розповіла.
– Прошу, поясни, що відбувається, – тепло мовила жінка і запросила сісти поруч з нею за стіл.
– А що відбувається? – сіла дівчина, від напруги натягнута, як струна.
– Ти печеш хліб… Я думаю це вагома причина, аби запитати чи з тобою все добре…
– Не звертайте уваги, – розсміялась білявка і махнула рукою, – то просто вже звичка.
– Ти так і не розповіла, що було там, – схвильовано запитала жінка, – якщо ти хочеш, ми тебе вислухаємо… – вона поклала свою долоню на руку Ессі і стиснула її.
Юнка повідала їм трохи спотворену історію перебування в таборі. З її слів то був не табір сил опору, а звичайне поселення розбійників, які змусили її працювати на кухні. Вони викрали її заради грошей, але як армія впала їм на хвіст, одразу зібрались і втекли, кинувши Ессі саму посеред лісу, де вона захворіла і де її знайшов Остіс.
Звучить правдоподібно, але все одно вона сьогодні ж розповість Мар’єн правду – від неї їй нічого приховувати. Як в принципі і від Оліс, але тут у стін можуть бути вуха. Та і якби вона розповіла правду, то все одно варто було б промовчати про те, куди тепер будуть витрачатись їх статки.
Після сніданку (до речі, усі хвалили хліб віконтеси, він вийшов справді смачним), прийшов час прощатись із Ості. Вони всі зібрались на ґанку і бажали юнаку гарної і, особливо, безпечної дороги. Він поцілував господині руку, але вона неочікувано для всіх обійняла хлопця.
– Ще раз дякую за те, що знайшов Ессі, – своїм ніжним голосом сказала жінка, – ми завжди будемо раді тебе тут вітати!
– Дякую, міледі, – хлопець усміхнувся і знову пішов душити обіймами кузину, яка йому ще раз подякувала за все. Підійшов до своєї коханої чорнявки. Він прошепотів їй на вушко, що кохає, і буде рахувати хвилини до їх наступної зустрічі, поки інші панянки собі там щось перемовлялись і не звертали на них увагу. Він пригортав її надто довго та надто ніжно. Вдихав її аромат. Хотів закарбувати цю мить у своїй пам’яті, а її запах в легенях. Але, на жаль, час швидко спливав, і ті обійми от-от могли вийти за рамки пристойності. Тому це довелось припинити, поки він тут не втратив контроль над собою і не заявив, що забирає Мар’єн.
