За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Настала ніч. Жінка все сиділа і постійно сумно дивилась на того листа. У грудях усе стискалось від тупого болю.

Хлопець послухався служницю, що його весь вечір чатувала, і тихо зайшов до господарського кабінету і нахабно став перед своєю матір’ю.

– Знову п’яний, – констатувала факт жінка.

– Ніби тобі є до цього діло, – фиркнув юнак, що трохи качався зі сторони в сторону.

– Звісно є. Ти мій син.

– І ти лише зараз про це згадала, – закотив очі і відвернувся.

– Я це пам’ятаю завжди, але ти схоже забув, якщо так легко зрадив мене, – карі очі графині в черговий раз набрались слізьми. – Як ти міг? Як ти міг це приховати?

Вона жбурнула в хлопця добре знайомим йому листом, який він думав, що згорів. Але тепер йому було байдуже.

– Я тебе зрадив? – вискалився він, зробивши акцент на першому слові.

– А ти своєї провини не бачиш?! Скільки ти мені страждань приніс! Ти ж знаєш, як я люблю Ессі! Як ти міг приховати лист про викуп?!

– О та-а-ак! Я знаю, як ти її любиш! Її, і ту обірванку Мар’єн! Але я хочу аби ти любила мене!!! Я ТВІЙ СИН!!! А ТИ ПРОМІНЯЛА МЕНЕ НА ЯКЕСЬ БІЛЯВЕ СТЕРВО І ЇЇ БЕЗРОДУ ШАВКУ!!! ХІБА Я НЕ ЗАСЛУЖИВ НА ТВОЮ ЛЮБОВ?! ХІБА Я НЕ ВАРТИЙ ТОГО, АБИ ТИ НА МЕНЕ ЗВЕРТАЛА СВОЮ УВАГУ ХОЧ ІНКОЛИ?!

Він задихався від своїх криків, плакав і стискав того листа у своєму кулаку до тих пір, поки не побіліють пальці.

– І знаєш що? – він дивився на матір з неприкритою лютою ненавистю. – Я мрію, аби на місці мого батька була ти. Ненавиджу тебе! – він просто вбив її цими словами і вийшов з кімнати сильно грюкнувши дверима.

Жінка безсило осіла на крісло. Її всю трусило, серце калатало і просто нестерпно стискалось від болю. Вона безмовно плакала і прокручувала його слова у своїй голові раз за разом аж до ранку. Ну невже вона така погана мати?

Ні, вона не була поганою. До того, як вона вдруге вийшла заміж, Рендар зводив свою мати на один щабель із Радою Богів. Але коли вона почала приділяти час малесенькій Ессі (а на немовля його йшло багато, навіть з купою прислуги), Рендар сильно ревнував, що його матуся, єдина рідна душа, тепер не лише його. Він ховався від усіх, закривався в собі все сильніше. А потім з’явилась ще одна чорнява причина для ревнощів. Для й так ображеного підлітка це був удар, який він не витримав. Утік з дому, вештався найближчим містом і натрапив на тепер його улюблений паб. З тих пір він у чарці топив своє горе. У тому самому місці, у той самий час. Щодня.

Жінка завжди намагалась приділяти дітям час однаково, але ж хлопець сам її відштовхував через свої образи та ревнощі. Не давав навіть шансу. Розвертався і йшов геть.

Так і зараз. Він зайшов до своєї кімнати, знову грюкнувши дверима. Подивився на той злощасний лист, що був досі в його руках.

Пожалкував, що не спалив його одразу, як тоді знайшов.

Хоча це скоріше знайшли Рендара. Він йшов по дорозі з містечка, вже був майже біля маєтку, як тут перед його обличчям пролетіла стріла і врізалась у дерево при дорозі. Хлопець злякано зіскочив з неї і заховався за тим деревом, впавши на холодний сніг і важко дихаючи. Кілька хвилин було спокійно і він виглянув із-за стовбура. Темно і дуже тихо. Вийшов з укриття, оглянувся на стрілу і побачив цей клятий шмат паперу. Прочитав, думав, то шанс позбутись «сестрички». Та не вийшло.

Він підійшов до розпаленого слугами каміну і все ж знищив доказ його «зради», як сказала його матір. Він від цього знову злютував і почав трощити меблі. Потім безсило осів на підлогу, спершись спиною до зруйнованого крісла, зарив руки в своє потріпане темне волосся, як у матері, і почав ледь не рвати його та голосно ридати.

Він зараз дуже жалкував, що наговорив ті жахливі речі своїй матусі. Він її безмежно любив, але саме в той момент захотів, аби вона відчула те, що відчуває він. Картав себе за це. Не міг повірити, що приніс їй стільки болю. Хотів просто тут і зараз померти, аби потім не дивитись в її заплакані засмучені очі.

Він не ненавидів її.

Насправді він ненавидів себе.

***

Не для всіх ця ніч була такою жахливою.

Ессі посеред ночі прошмигнула на кухню і нагребла побільше продуктів, які б подовше зберігались. Довелось кликати Мар’єн, бо вона не могла ці сумки навіть підняти.

Ще сьогодні в неї був шанс проникнути в кабінет батька, який чомусь не спішила покидати леді Оліс. Ледь її виманили. Там назбирала кілька десятків різних монет і склала їх у мішечок. Закинула його до провізії, завернутої у простирадло (вона подумала, що ще й воно пригодиться – тканина якісна, можна й одяг пошити дітям). Вони це винесли в сад через чорний хід на кухні і ледь донесли до домовленого місця.

До мішечку з грішми вона ще поклала листа, де всім передавала вітання і казала, що їй тут дуже не вистачає її нових друзів. Розповіла, як в неї справи. А в самому кінці поділилась своїми припущеннями щодо вірності тих, хто передавав повідомлення про викуп. Вона ж не знала, що прямо в цей момент, поки вони тут тягнуть мішок з добром, вдома справжня буря.

Зранку дівчатам довелось нести сніданок господині в ліжко, бо та сказала, що почувається недобре, тому снідати не буде. Вони хотіли її навідати і обов’язково нагодувати, жінка відмовлялась, але вона все-таки здалась через їх щенячі погляди.