За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Потім Естеса та Мар’єн вийшли погуляти в саду. Ну Мар’єн то якраз думала, що то просто прогулянка, а от Ессі туди йшла з певною метою.

Зазвичай вони гуляли в центрі, біля розкішного фонтану, але сьогодні віконтеса повела їх попід східною «стіною». Вона йшла і заглядала за кожне дерево, що росло впритул до кущової огорожі з голими гілками, присипаними білим пухнастим снігом. Тут її сконцентрований задумливий погляд раптом зник, а на обличчі засяяла радість.

«Знайшла!» – переможно усміхнулась білявка і підійшла ближче, аби краще роздивитись діру між гілками.

– Що відбувається? Чому ти по кущах бігаєш? – Мар’єн не могла зрозуміти дивну поведінку віконтеси.

– Я тобі зараз поясню… Хвилиночку… – дівчина повиламувала ще гілок, випрямилась і потерла долоні, аби їх витрусити. Вона підійшла назад до чорнявки і взяла її під руку, повівши далі по чищеній стежці і розповідаючи їй, що ж насправді відбувалось у таборі.