За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Усі сьогодні відсипались. Слуги не насмілювались будити своїх господарів. Тому голубків ніхто не мав потривожити. Але вони прокинулись рано за звичкою. Першим був Остіс. Він ледь розплющив очі і оглянувся. Згадав, де він і з ким.
Тепла щаслива посмішка з’явилась на його обличчі. І він почав досліджувати обличчя своєї коханої. Ну добре. Не лише обличчя, а й все, що було неприкрите теплою ковдрою. Він зачаровано й ледь відчутно проводив рукою від її шиї вниз до грудей і аж до низу живота. Її шовковиста темна шкіра здавалась йому такою приємною, що йому хотілось вкрити поцілунками кожен сантиметр її тіла. Він почав втілювати свою мрію в реальність, від чого і прокинулась дівчина.
Вона відкрила заспані очі, примружилась і солодко посміхнулась. Їй такий початок дня сподобався. Вона взяла його обличчя у свої руки і притягнула до свого, впившись вустами в його губи.
– Зажди! У мене ж для тебе подарунок! – вскочила дівчина, смикнула з ліжка ковдру, замоталась нашвидкуруч і побігла десь до шафки.
– Що може перевершити твій нічний подарунок? – запитав він, проводячи лукавим поглядом, спокусливу і не до кінця прикриту ззаду, постать його красуні.
– Це якраз те, що ти просив, – вона підійшла з малесеньким полотном в руках. Ніяково відвела очі від його атлетичного оголеного тіла, з якого сама ж зірвала ковдру. Сіла поруч і вручила полотно коханому, паралельно прикриваючи його гордість ковдрою, аби хоч якось зосередитись на розмові. На полотні був її портретик. Ості згадав той випадок на балконі, ніжно посміхнувся, взяв портрет і поцілував Мар’єн.
– Дякую, люба… Я тебе кохаю, – раптом мовив він.
– І я тебе, – обличчя дівчини залилось рум’янцем, але погляду вона вже більше не відводила так сором’язливо, як раніше. Це було вперше, аби вони прямо зізнались у тому, наскільки сильні їх почуття одне до одного. Цю мить прикрасив довгий палкий поцілунок.
Вони ще якийсь час ніжились в ліжку, але чим довше вони знаходились тут, тим більше зростав шанс того, що їх спіймають. Коханцям довелось поки попрощатись, тому Ості пішов до себе в кімнату, залишивши по собі лише приємні спогади та останній поцілунок, що досі відчувався на вустах дівчини.
