Українська література » » Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

---
Читаємо онлайн Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна
шалик — Алекс Мак-Міллан відданий роботі, жінки для нього завжди на останньому місці!

Отже, і вона…

* * *

Тим часом для Марка дні вирували шаленим потоком.

Тепер можна було сміливо сказати: попри те, що він був агентом британської спецслужби, на його плечі у буквальному сенсі лягли обов’язки резидента нелегальної української резидентури у Харбіні.

Шуберт виконував відведену йому роль, повідомляв про перебіг підготовки до початку запланованих диверсій проти совєтів.

Бендер носив відомості із залюднених вулиць Харбіна, залізничної станції та ресторацій. Під виглядом продавця туристичних путівників та сувенірів старому авантюристу вдавалося виловлювати чимало цінної інформації. З дня знайомства зі Шведом його справи пішли угору. Тепер він мав пристойніший одяг, міг дозволити собі гарячий обід, склянку вина та не потребувати найнеобхіднішого. Ніхто не міг у люб’язному й послужливому чоловікові, що продає путівники та посібники з виживання у чужому краї власного авторства, запідозрити нишпорку.

Сам же Марко поновлював співпрацю з керівниками українських спільнот.

Безкінечні невдачі українського спротиву та віддаленість від великої України зневірювали їх у власних силах. А в разі продовження українського руху на Далекому Сході перевірені та свідомі українці Харбіна мали стати мозковим центром тієї боротьби. Тож українська спільнота потребувала підтримки, насамперед підтримки моральної, підняття, власне, самого українського духу.

Морланд через свої зв’язки обіцявся влаштувати йому зустріч із впливовим дипломатом, паном Танакою, що якраз мав зайняти важливий пост у японській амбасаді, в Австрії.

День тягнувся за днем, та на Шведа ніхто не виходив.

Щодня по обіді в призначений час Марко, подібно до числених іноземних туристів, прогулювався Пристанною, та японські зв’язкові ніяк не проявляли себе.

Там, у Європі, очікував новин Коновалець, та й тут, у Харбіні, варто було б діяти більш цілеспрямовано та результативно. Мовчання японців починало дратувати.

— Тиша, — мовив Швед Морланду, коли вони зустрілися наступного разу в «Ксі-ксанг дзі». — Жодного поруху.

Той лиш поблажливо усміхнувся.

— Ви не знаєте японців, мій друже. Вони — не ми, — прорік багатозначно. — Якщо для вас, Алексе, була незвичною британська розсудливість, манірність та неспішність, то японська, уявіть собі, — це британська, помножена удесятеро. Я більш ніж переконаний, — додав Морланд, — за вами давно спостерігають, придивляються. Зрештою, їх можна зрозуміти… Представник британського консульства замовляє слово за британського журналіста, якого цікавить українське питання… Анекдот, чи не так? Усе, що потрібно, людям пана Танаки я роз’яснив. Вони мають усе те пережнякати. Тому продовжуйте свої прогулянки Пристанною. На вас вийдуть, не сумнівайтеся!

Очікуваний контакт відбувся усе ж трохи несподівано.

Просто на вулиці, коли Марко уже збирався повертати до готелю, до нього підбіг замурзаний хлопчина і поганою англійською пояснив, що його очікують в отому автомобілі, припаркованому праворуч.

У салоні, окрім водія-японця, нікого не було, та й він виявився небагатослівним. Тільки й запитав:

— Містере Мак-Міллан?

Щойно Марко всівся, авто рушило з місця. Добру годину вони кружляли гамірними вулицями Харбіна. Водій усе перевіряв, чи за ними немає ніякого супроводу. Зупинявся то біля яток китайців-міняйл, виходив начебто з метою купити потрібну валюту, то біля чергової ресторації пригальмовував, вичікував кілька хвилин, і рушав далі, то знову виїжджав на Китайку, намотуючи коло за колом.

Нарешті залюднені вулиці залишилися позаду. Авто зупинилося біля приватної садиби, що ховалася за густою зеленню дерев, неспішно проїхало крізь ворота, а далі — мощеною доріжкою аж до самої резиденції.

— Пан Танака чекає, — озвався нарешті ламаною англійською. — У передпокої вас зустрінуть і проведуть до його кабінету.

«Не обшукують, демонструють свою довіру», — майнула у Шведа думка, щойно він минув просторий хол і попрямував услід за миловидною японкою до кабінету дипломата.

Сам Танака виявився ще не старим чоловіком із гладенько зачесаним, ледь посрібленим сивиною темним волоссям.

Одягнутий у звичний для європейця костюм, він чудово розмовляв англійською, видавався привітним і доброзичливим. Такий собі японський аналог Сеймура…

Марко не вперше помічав на обличчях старших, досвідчених представників дипломатичних служб та різноманітних іноземних контор, з якими доводилося спілкуватися, оцю щиру приязнь і посмішку, привітне ставлення та дружні інтонації, навіть якщо розмова передбачала не такі уже й приємні теми.

Вже за кілька хвилин розмови з такими досвідченими профі ти почувався, мов із давніми знайомими, наче з батьком розмовляв, розслаблявся і втрачав пильність.

«Марку, перше правило успіху у нашій роботі — завжди маєш усміхатися щиро, бути привітним, навіть якщо на душі чорт лисий танцює халяндру! Твоя відкритість має підкупати, а настрій — привертати до тебе співрозмовника. Ти — друг, ти — відповідь на проблеми того, з ким взявся розмовляти. Навіть якщо допомогти не в змозі — твоє співчуття допоможе йому позбутися страху і напруги, бо ти усе розумієш, ти сам таке не раз проходив…» — інструктував його на самих початках, ще у Кам'янці, начальник Розвідної управи генерал-хорунжий Борис Снігірів. Того ж навчав його і Всеволод Змієнко перед відбуттям до Стамбула, а у Стамбулі — Євген Остапенко.

— Ти от, Шведе, читав багато… а Кіплінгову «Книгу джунглів» читав? — пригадалося, якось поцікавився Євген.

— Читав. Давно, правда, ще у дитинстві, у гімназії, — відповів він тоді.

— То не важливо коли. Пам'ятаєш, чого саме там навчали звірі отого хлопця, Мауглі?

— «Ми з тобою однієї крові, ти і я!» — проказав Марко, посміхаючись.

— Еге ж! — ствердно кивав Остапенко. — Це перший гачок, на який тебе будуть ловити. Будь-хто з чужих спецслужб, кого ти зацікавиш. Та хоч і той же містер Сеймур, з яким у тебе такі теплі, дружні стосунки. Не єдиний, звісно, але перший і головний гачок. Буде тобі вкладати у мізки, що він — такий самий як і ти, у вас із ним однакові прагнення і думки. Словом, що ви із ним однієї крові. І посмішка така, знаєш, приємна, товариська, батьківська…

— Містер Сеймур, безумовно, має, свої інтереси, він не хлопчик на побігеньках, однак попри це не раз доводив своє добре ставлення до мене, та й резидентурі нашій допомагав неодноразово.

— Нічого проти не маю, він справді нам неодноразово допомагав і має до тебе мало не батьківські почуття, — погоджувався Остапенко. — Однак будь обережним, бо ти маєш вигравати від знайомства з ним так само, як і він від співпраці з тобою! Навіть якщо Сеймур і веде якусь свою, окрему гру і тобі у ній відведено важливу роль, — та роль має бути вигідна насамперед тобі… Тому будь щирим, усміхненим, співчувай, привертай до себе! Пам'ятай, ласкаве телятко дві мамки ссе! Підтримка резидента британської розвідки тобі дуже згодиться, коли наші справи у Стамбулі підуть не

Відгуки про книгу Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: