Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

— Сунь-цзи, «Мистецтво війни», — прочитав Марко. — «Правила переможця».

— Саме так, містере Мак-Міллан, — мовив Танака. — Я придбав її тут, у Харбіні, для себе, але сьогодні усвідомлюю, що цей трактат може стати гарною запорукою нашої з вами подальшої дружби… Адже, як слушно зазначає Сунь-цзи, люди нашої професії є найважливішим елементом у веденні війни, якою б вона не була. Саме від нас залежить здатність наших сил просуватися вперед…

* * *

Повертаючись додому, Швед аж покусував губи.

Вдалося…

Японці підуть на серйозний контакт!

За таких обставин усі дані, які Маркові носив Шуберт, могли стати цінними аргументами й відомостями у таємних перемовинах та зустрічах представників ОУН із японськими амбасадорами у Берліні та Парижі.

Звісно, японська розвідка могла перехопити Шуберта. Людина він зі зрозумілих причин нервова. Людина, що втратила своє колишнє життя, зневірена життєвими обставинами і поневіряннями на чужині. Його можна залякати, просто підкупити, знайти якийсь компромат і тримати, як мишу, під ковпаком.

Але і тут був достатньо важливий аргумент, аби Танака та японські спецслужби не хотіли маститися об Шуберта — японцям у ту білогвардійську заворуху вигідно не втручатися. Вигідно, не вкладаючи у справу Шуберта ні копійки, отримати саме той результат, якого вони сподіваються — розхитування ситуації у Маньчжурії руками Монархічної ради.

Розділяй і владарюй, чи не так?

Монархічна рада фінансує Шуберта саме для боротьби із совєтами. От нехай він і бореться, створює партизанські загони, чинить більшовикам диверсії… А коли совєти підслабнуть, можна буде і самого Шуберта з його підпіллям прибрати.

— До росіян у нас немає віри, — сказав на прощання пан Танака, — а Українська Далекосхідна республіка може стати тим рубіконом, через який совєцькій Росії буде складно переступити. Кісткою у її горлі і місцем накопичення сили для українського народу.

Свої донесення й секретні відомості Марко передавав окремо, через Флемінга або Морланда — дипломатичною поштою або ж шифровками, разом із листами редакції української газети «Маньчжурський вісник», яка вела жваве листування з українським же прес-бюро у Берліні.

До Лондона, Берліна, Парижа — окремо для С.І.С., окремо для довірених представників ОУН раз у раз відбували послання, зашифровані то у вигляді журналістських статей для «Обзервер», то переписів, у яких значилися покупки — одяг, парфуми, книжки та всілякі дрібнички, які начебто необхідно було доправити; усілякі замовлення на предмети східної розкоші, короткі листи з захопленими розповідями про красу природи Маньчжурії, приватне життя у Харбіні тощо.

Прочитати такі послання можна було, лише знаючи відповідний код шифру.

І якщо С.І.С. терпляче продовжували чекати результату операції, розгорнутої у Харбіні їхніми двома агентами, то провідники ОУН вже отримували чіткі відомості щодо подій, які грядуть, і могли діяти.

Швед повідомляв полковникові Коновальцю:

«…попередньо, судячи із настроїв і готовності до політичної співпраці японських колег, територія Зеленого Клину може стати справжньою опорною базою для подальшої нашої спільної дії на московські терени.

Взаємний інтерес совєтів та Японії до благополучного функціонування КВЖД є очевидним, але співпраця й розуміння наразі є показними, відкрита конфронтація — тільки справа часу.

Японська сторона зацікавлена у розпаленні й підтримуванні конфліктів китайської влади із совєтами і буде ретельно працювати у цьому напрямку.

Ба більше, японські дипломати, зокрема військові аташе та амбасадор Танака вже, найближчим часом шукатимуть контакту із представниками проводу ОУН у Мюнхені, Берліні та Парижі щодо координації дій Японії і ОУН на випадок силового зіткнення із СРСР.

Японське військове міністерство зацікавлене і готове докласти усіх зусиль, щоб вибрані народи, як Україна, Дон, Туркестан, Кавказ і Японія могли об'єднатися проти Росії.

У зв'язку з таким планом у Парижі японськими спецслужбами вже готується зустріч амбасадора Танаки із шахом Туркестану для обговорення спільних стратегічних дій.

Того ніяк не можна пропустити і проводу ОУН, а по змозі й стати найактивнішим учасником тих перемовин.

Маємо бути готовими у разі, якщо розпочнеться конфронтація.

Тож вважаю за доцільне під будь-яким видом якомога швидше направити до Маньчжурії групу добре підготовлених членів ОУН, готових для праці у будь-якій ділянці, аж до військової включно. Дюрер»

Незабаром у Берліні, як і попереджав Марко, відбудуться перемовини між полковником Коновальцем та головою донських козаків генералом Капустянським з одного боку і військовим аташе японської амбасади Танакою з іншого.

Пізніше до Берліну прибуде японський старшина генерального штабу для вироблення спільного плану дій та їх координації між Японією та ОУН, якщо доведеться протистояти совєтам.

Японський військовий аташе Ошіма, у компетенції якого також перебуватимуть питання розвідки, буде регулярно інформувати японське військове міністерство про хід цих переговорів, усіляко підкреслюючи їх важливість для Японії.

Майбутнє ще мало настати. І як усе повернеться — не знав ніхто.

Проте всю прикладну значущість своєї місії у Харбіні для української справи Марко оцінить набагато пізніше, через роки, коли у одній із книг, виданих українською діаспорою, а саме у розділі, де автор аналізуватиме діяльність ОУН у напрямку співпраці з Японією, прочитає майже дослівні рядки зі свого харбінського донесення:

«За опорну базу для дії на московські терени Коновалець обирає українську колонію на Далекому Сході — Зелений Клин».

* * *

— Вона геть змарудилася за вами, друже! — як завжди, захоплено промовив Флемінг. — Хоче побачитися з вами! Тільки-но бачить мене — запитує, чому ви уникаєте зустрічей із нею… Якби таке відбувалося у якомусь лондонському салоні, я 6 сказав вам, що ця жінка закохана! Але тут, у Харбіні… Не знаю, чи можу сказати вам те саме стосовно леді Чеддерс.

— Мені її кохання до лампади, самі знаєте, — проказав у відповідь Марко похмуро.

— До лампади? — повторив Ян здивовано. — Це як?

— Тобто байдуже мені до її любові, — пояснив Марко.

Флемінг розвів руками.

— До лампади… — повторив замислено. — Гарний вираз. Треба запам’ятати. Але ви направду зводите леді Чеддерс із розуму.

— Нічого з її розумом не станеться.

— Ось… — Флемінг із таємничою посмішкою поліз рукою до внутрішньої кишені, — просила передати вам записку.

— Вона? — Марко підвів погляд на Флемінга. — Чого ж ви мовчите?

«Містере Мак-Міллан, не розумію, що могло статися такого, що ви, надсилаючи щодня подарунки і квіти, самі уникаєте зустрічі зі мною…» — пробіг Швед очима рядок.

— Дурня яка! — проказав сам до себе.

— А чого ви хотіли? — поцікавився Флемінг. — Будь-яка жінка втратить самовладання від такого галантного поводження з нею і рано чи пізно запрагне більшого… А ви маєте справу не з жінкою, а зі