Османськими шляхами - Мак Карсегі

Не легко битися з двома ворогами одразу. Татари також вправні вершники і воїни не аби які. І хоч Богдан був знаним на усю Січ рубакою, кількісна перевага татар, втома козаків, через довгу дорогу без відпочинку і поранення, давались в знаки. Сотник бачив краєм ока, як на його голову опускається шабля. Розумів, що не встигне ані ухилитись, ані відбити удар. Це смерть нестримно неслась на нього. І нікуди від неї не дітись. Не втекти.

Татарин бив точно. Вклав в удар усю силу. Але вмить зойкнув і шабля випала з його руки. Богдан перевів погляд на селянина. Це він врятував козака. Вочевидь йому добряче дісталось від людоловів. Сиву голову вкривала кров, яка стікала на сорочку. Але селянин міцно тримав у руках вила, які своїми трьома зубцями вп’ялись між ребра татарина.

–Дякую, чоловіче, – кивнув Богдан і кинувся до наступного ворога.

Сотник убив ще одного людолова та враз відчув, як щось б’є в груди. Це була стріла. Він застогнав, похилився і відбив ще один удар ворога.  Знову удар в груди. Древко іншої стріли стирчало поруч з першим. Богдан звів очі і обличчя його змінилось. Розчарування і біль вималювалось на ньому. В хутір мчали татари. Ще, щонайменше, п’ять десятків. Ще один чамбул. Це кінець. Одна надія, що люди встигли розбігтись по степу і сховатись. Що його дружина і діточки уникнуть Османської неволі.

Богдан відчув третій удар у груди. Шабля випала з його руки. Сотник розглянувся, побачив, як його побратими падають замертво один за одним. Звів очі в небо, благаючи Бога, щоб вберіг жінку та діточок. Повіки стали важкими, а світ перестав існувати для козака. Тіло обм’якло і Богдан зсунувся з сідла і впав на землю.