Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська
Хіба можна забути те, як я повернулася додому з лікарні й потрапила на весілля сестри і її нареченого? На той момент він мав стати вже її колишнім нареченим, але, виявилося, що ставав її майбутнім чоловіком.
Спочатку я подумала, що мені здалося чи я просто збожеволіла. Але з кожною секундою все ставало тільки гірше.
Габріеля не було в місті, і я чекала його повернення. Чекала, щоб сказати про вагітність, але замість цього потрапила на одруження, яке зуміли організувати за кілька днів поки я перебувала в лікарні.
Напевно, підозри мали закрастися в мою підсвідомість ще тоді, коли водій приїхав за мною на чотири години раніше, але я навіть відверті натяки з його боку пропустила повз вуха. Я була наївною дурепою, яка вважала, що нічого не могло зашкодити її щастю. Мені здавалося, що моя казка тільки починалася, і навіть не підозрювала, що мене чекає попереду ... Не підозрювала наскільки люди можуть бути жорстокі.
І тільки низка машин, що стояли на території нашого будинку, сама будівля, прикрашена так, немов до нас з візитом завітала сама королева, змусили мене задуматися.
Я пам'ятаю, як вискочила з машини й відразу попрямувала в будинок. Я не звернула увагу на серце, яке вистрибувало з грудей. Я навіть не надавала увагу внутрішньому голосу, який твердив про небезпеку.
Відчинила двері, потрапляючи в величезну вітальню, де як раз в цей момент йшла церемонія ... одруження.
Правильно сказав водій. Я встигла вчасно ... Якраз застала той момент, коли Габріель одягав обручку на безіменний палець Саманти.
Я стояла завмерши. В першу хвилину просто боялася зробити крок. Думала, що втрачу рівновагу і просто ганебно упаду.
Він мене помітив. Я це зрозуміла відразу, як тільки увійшла до вітальні. На негнучких ногах пройшла до найближчого вільного місця і спостерігала за всім, що відбувається так, немов перебувала не в цій реальності. Просто не могла повірити в те, що бачила. Не могла змиритися. Я дивилася тільки на нього, як ніби всіх інших не існувало. Я не могла повірити в те, що цей чоловік здатний на зраду. Я все не вірила в те, що відбувається.
Вони сказали один одному "так", сказали якісь присяги, а я і слова не почула з цього всього. Я тільки фізично була там, морально мене вже не існувало.
В якийсь момент всі почали аплодувати й підірвалися з місць, щоб підійти ближче до молодих і почати їх вітати. Не віддаючи звіту у своїх діях, я теж кинулася слідом за натовпом. Потрапила в цю товкучку.
А може я зробила це спеціально. Може, мені просто необхідно було поглянути в його очі, щоб зрозуміти, що все, що відбувається, правда, і не воно мені здається, а те, що було два ... три тижні тому - це все міраж. Все то було неправдою. Всі його слова. Погляди. Дотики ...
Перед очима стояли картинки того як він мене цілує. Роздягає. Каже вульгарні слова, а після...
Ні! Закриваю очі, струшую головою. Не можна це згадувати. Потрібно прийти в себе!
Все поступово і поступово відстань між нами скорочувалася рівно до тих пір, поки я не підійшла до новоспеченого осередку суспільства.
- Вітаю, - промовила не усміхаючись. Не щиро і беземоційно. Зверталася і бажала, начебто, їм двом, але дивилася тільки на нього. А Габріель дивився кудись вперед. Немов мене не було перед ним, тільки потім схаменувся і перевів погляд на моє обличчя. Погляд холодний і бездушний. Порожній, як посушлива пустеля.
- Дякую, - досить щиро відповіла Саманта, яка світилася як ілюмінація в центрі столиці. При тому, що навіть це не завадило їй мене відштовхнути в сторону, що я ледве встояла на ногах, аби тільки звільнити місце для якогось важливого мужика і вислухати його завчені й заїжджені побажання.
Мій світ тільки що розлетівся на тисячі осколків і у мене абсолютно не було сил і бажання їх збирати. Мене повітря позбавили. Сенсу життя. Те, що зараз відбувалося, було наяву, і мені вити хотілося від такої лютої реальності. Особливо, коли я навіть близько не здогадувалася про причини.
Зате тепер я прекрасно розуміла чому Габріель не відповідав на телефонні дзвінки останні кілька днів. Йому явно було не до мене. Або ж йому було просто плювати на мене, навіть якщо він знав, що я в лікарні.
Найбільше на світі мені хотілося піти у свою кімнату, закритися зсередини та розридатися в голос. Мені було явно не місце на цьому святі життя.
- Нам треба поговорити, - позаду мене пролунав голос, від якого мене нудило. І в цей момент чоловік схопив мене за руку перш ніж я встигла заперечити й потягнув за собою в одну з порожніх кімнат ...
Я намагалася вирватися, але у мене нічого не вийшло.
- Відпусти, - я постаралася відкинути в сторону його руку, - не доторкайся до мене ...
- Чому це? - Від звуку його голосу по тілу пробігли мурашки, - тобі ж подобалося, і мені подобається.
- Подобалося поки не стало бридко, - процідила крізь щільно стиснуті зуби й спробувала звільнитися, але Габріель тримав міцно, - від того, що ти з моєю сестрою ...
- Я спочатку був з твоєю сестрою, - прозвучало різко. Його слова, проникли в мене немов кулі. Влучним пострілом в серце розривали тіло і душу, - ти це знала і все одно не зупинилася.
- Про що це ти? - Всередині мене все похололо, - ти ж з нею розлучився. Я тому ... ми тому ...
- Ти впевнена? - Я почала судомно перебирати в пам'яті все, що було з ним пов'язано, - ти нічого собі не нафантазувала?
Почувся його приглушений сміх. Небезпечний. Різкий. Хижий. Він так само швидко і несподівано перервався, як і почався.
Адже Габріель правий. Свідомість пронизало від цієї думки. Він ніколи й нічого такого не говорив. Уникав моїх питань так, що мені залишалося тільки додумувати. І, природно, додумувати так, як мені того хотілося.
- Добре, - я різко розвернулася і подивилася в його очі, - гаразд, нехай я все вигадала. Нумо думаймо так. Давай взагалі вважати, що нічого не було. Будемо поводитися так, як раніше ...
