Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

У мені говорила дика образа і біль, але при цьому я все одно не могла стриматися. Сподівалася, що він теж щось відчуває, тому хотіла зробити йому теж боляче. Трішки.

- А як раніше? - Габріель подивився на мене нечитабельним поглядом.

- Раніше між нами нічого не було ... і раніше я збиралася заміж за Гаспара, а ти за мою сестру. Ти заплановане здійснив. Справа тепер за мною, - кинувши це йому прямо в обличчя, я розвернулася, щоб піти. Тільки чоловік мені цього зробити не дав.

- Ти не вийдеш за нього заміж, - прогарчав Габріель і схопив мене за лікоть, зупиняючи, - для цього тобі потрібна згода твого дядька.

- Так він дав, - я посміхнулася, - тому я і втекла з дому. Дурепою була, правда? Добре, що це ще не пізно виправити.

- Цей Гаспар на тебе дуже злий, крихітко, - Габріель провів пальцем по моїй щоці, - і скоро він не охолоне. Навіть твій дядько не може нічого з цим вдіяти.

- Повір, я тепер знаю способи, як змусити його мене пробачити.

- Ні, - прозвучало різко, категорично і несподівано. Зате наступні слова були сказані більш розмірено, - я не дозволю.

- Я тебе питати не буду, - усміхнулася у відповідь, - ти мені ніхто!

- Помиляєшся, - в голосі чоловіка я почула тріумф, - на час від'їзду твого дядька, ти будеш жити в моєму домі. А в моєму будинку - мої правила.

- Який ще від'їзд? - Я сподівалася, що Габріель жартував, ні про що таке я не чула, - мені ніхто нічого не говорив.

- Наче когось цікавить твоя думка ...
***
Саме на цьому спогаді я повертаюся в реальність. В жорстоку реальність, в якій я б не хотіла бути.

Він мені нічого не обіцяв. Не говорив на словах, що кине сестру й одружиться зі мною. Він не сказав. Він всього лише не заважав мені мріяти. Будувати свої дурні плани й вірити в те, у що я вірити хотіла.

Від усього пережитого за пару хвилин мені знову стало погано. Як тоді. Я знову відчула себе брудною. І знову мене ткнули носом в те, що сама у всьому винна. Він всього лише мені підігравав.

Стиснувши кулаки до болю, я повернулася до нього. Я не хотіла з ним жити. Не так. Не на таких умовах. Я навіть уявити боялася, що він тепер зробить зі мною, коли знає про дитину.

Потрібно рятуватися. Потрібно викручуватися з цієї ситуації. Він любить робити мені боляче. Любив знущатися і спостерігати за результатом. Значить можна і мені. Не завжди ж мені бути жертвою.

- Я збрехала, я не хотіла провітритися. Я хотіла від тебе втекти. - Він навіть не обернувся до мене, я побачила, як він криво посміхнувся.

- Які відвертості. З чого б це?

- Я хотіла втекти до батька моєї дитини.

Коли я вимовила ці слова, то була впевнена, що він щось скаже, накричить, зробить хоч щось. Але він все так само дивився вперед і його обличчя було непроникним. І тільки те, з якою силою його пальці стискали кермо, видавало його стан.

- Нічого кращого не придумала?

- У нас в обох були секрети один від одного ...

Знизавши плечима, я відвернулася до вікна. Але вже через секунду я в жаху схопилася пальцями за ремінь безпеки, тому що Габріель різко загальмувавши почав розвертатися прямо на трасі.

- Ти що хворий?! Що ти робиш?! - Закричала так, що у самої вуха заклало, а мужик як сидів з кам'яним обличчям, так і продовжував це робити. - Ти чув, що я тобі сказала?! Ти мені не потрібен! Я хотіла від тебе втекти! Ця дитина не твоя, так що зупини машину, і я вийду!

- Прийшов час відповідати за свої слова, дівчинко! Якщо ти сама не вмієш це робити, значить я тебе цього навчу!

Паніка зашкалювала настільки, що я не відразу змогла щось вимовити у відповідь.

Я, звичайно, очікувала, що він якось відреагує на мої слова про дитину, але не очікувала, що так.

Взагалі, він повинен був видихнути з полегшенням, коли я сказала, що дитина не його. Однією проблемою менше. Не потрібно її вирішувати. Не потрібно брати участь в житті дитини. Я б сама впоралася. Ще не знаю як, але точно б впоралася. Без нього. Без його наказів і осудливих поглядів.

Якщо вірити тому, що Габріель мені сказав, коли ми ще були як я думала "разом", то у мене був непоганий спадок, який від мене приховали самим нахабним чином. Прибрали до рук. І мій "улюблений" дядечко кудись поїхав, і у мене навіть не було шансу притиснути його до стінки. Але ж повинен був колись повернутися? Не назавжди ж він зіпхнув мене на цього виродка?

Звичайно, він повинен був повернутися, адже у нього була призначена справа - спихнути мене заміж. Та так вдало, щоб ще на тому і заробити. А дядечко понад усе на світі любив гроші. Значить він дуже скоро повернеться, і я зможу сказати, що все знаю і зажадати своє.

- Ти занадто швидко їдеш! - Все-таки не витримавши я почала говорити.
Ось тільки це нічого не змінило, чоловік все так само продовжував дивитися вперед лютим поглядом. Його палець все так само стискав до хрускоту кермо.

А ні, все-таки щось змінилося. Від моєї фрази у нього на скроні почала пульсувати вена. А це вже було погано. Так?

Я все так само продовжувала на нього дивитися, поки мужик все ж не витримав і брудно вилаявшись до мене обернувся. Тільки от мені стало настільки страшно в цей момент, що я постаралася по максимуму втиснутися в крісло.

- Ну! - Заволав так, що я заплющила очі.

- Що?!

- Ти в мені дірку ледве не пропалила!

- Я хочу знати куди ти мене везеш, я не давала своєї згоди на... -Він навіть не дав мені договорити, голосно засміявшись він змусив мене закрити рот.

- Зараз ти все побачиш.

- Я нікуди не піду, - ми під'їхали до величезного будинку міської лікарні.

Не знаю, що він хотів зробити, але я все одно відмовлялася. З принципу. Я знала, що з моєю дитиною було все в порядку. Не так давно була на плановому УЗД, здала всі аналізи.

- Мені тут робити нічого, - до пологів майже пів року. Ще навіть животик нормальним чином не видно було.