Коли ти прийшов, я подорослішала - Анастасія Бойд

Часи йшли, але щось було незмінним – кумедна яскраво-жовта автівка Алеса чекала на нас біля паркану. Такі легковажні хлопці, зазвичай, все змінюють дуже швидко – одяг, тачки, дівчат... Але Алес виявився однолюбом однієї машини. Шкода, не скажеш так про інше. Проте, мені тепер байдуже до того, яке життєве кредо у Алеса Кшижановського. 

– Сідаєш, Попелюшко? - дзвінко спитав він, і я без ентузіазму залізла на переднє сидіння. Коли Алес опинився за кермом, голос його став хрипким і серйозним, наче я його збентежила. – Ти у передчутті?

– Тобто? - насупилася я, трохи налякана тим, що ми не поїхали одразу.

– Ти так довго не наважувалася повернутися до школи після домашнього навчання, а тепер в тебе випускний бал. Вперше. Хіба це не свято? Що відчуваєш? - неприродно люб'язно розпитував мене Алес, бо зазвичай наші діалоги виходили більш саркастичними і дражливими, а не ось такими інтелігентними.

– Якщо ми так довго будемо балакати, то це свято пройде повз мене, - роздратовано цокнула я.

– Крижинка... Ти зовсім не змінилася. Знервована, як в свої шістнадцять, хоча перехідний вік вже давно минув, - закотив він очі, м'яко посміхаючись, і мені стало трохи незручно за свою грубість. 

– Ти запропонував допомогу, а натомість...

– А натомість, я не розумію, чому мене знову ненавидить моя маленька подруга. Хіба ми більше не друзі? - вкрадливо і сумно спитав Алес, і атмосфера навколо стала вкрай напруженою. – Чому ти така холодна, наче зовсім не рада мене бачити? 

– Друзями ми були, коли гуляли біля озера і базікали про усілякі дурниці... Раз на тиждень, та навіть частіше. А тепер... Все скінчено, - знизала я плечима, намагаючись не здаватися ображеною, хоча вочевидь все так і виглядало.

– І хто так вирішив?

– Мабуть, ти.

– Коли це? - брови обуреного Алеса вигнулися у подиві.

– Можливо, коли почав уникати мене? - і все ж таки, образа полізла назовні, бо як інакше? Я дійсно досі переживаю його зникнення з мого кола спілкування. – Коли не відповідав на мої повідомлення... Коли не дивився в мій бік, розмовляючи з моїм батьком, наче ми незнайомі. Ти зовсім перестав мною цікавитися, а я просто... Проковтнула. Прийняла твоє рішення, щоб не діставати. Щоб не здаватися настирливою...

– Я гадав, що ти все зрозуміла, - нервово усміхнувся Алес, бігаючи поглядом навколо, ніби за нами хтось стежив, і міг спіймати в будь-який момент. – Був впевнений, що ти помітила мою... Помітила, що я навпаки... Занадто почав тобою цікавитися, - Алес так дивно затинався, наче був щирим. 

– Але... Як я мала це зрозуміти? - спантеличено спитала я, не одразу зрозумівши, наскільки це дурне питання. – Ти казав, що я наче молодша сестра...

– Ти жартуєш наді мною? - обурено спитав Алес. – Моя зацікавленість інколи була помітна з космосу.

Боже. В мене вже обличчя горить від його заяв.

– І що ти зробив, щоб я це зрозуміла? - холодно продовжила я звинувачувати його. Але в чому? В порядності і законослухняності?

– Сонечко, тобі було 16, - болісно усміхнувся Алес, ніби відчував сором за свою симпатію. – Що я мав зробити? Підписати собі вирок, і сісти у в'язницю? Мені було дуже важко приховувати це... А ще важче чекати і не думати. І взагалі... Це все здавалося, нездоровим. 

– Слухай... - після кількох хвилин тиші я подала голос. – Насправді, байдуже. Ти зник, коли був мені найбільше потрібен, а тепер я маю подруг, хлопця, і бездоганні відносини з рідними. Тому... Просто відвези мене в клуб. Я справді спізнююся, - хотілося настукати собі по голові за таку відповідь, але в будь-якому випадку так буде краще, інакше Алес сприйме мене як легку здобич.

– Що ж... Поїхали.

Алес розчаровано подивився перед собою, завів двигун, і поїхав. А я... Хоч зовні і трималася міцним горішком, була спантеличена несподіваною відвертістю Алеса. Що він хотів цим сказати? Чому саме зараз? Він спеціально приїхав сьогодні, або це просто випадковість? Звісно, Алес просто приїхав до батька, а потім побачив мене всю таку чарівну, збагнув, що мені нарешті є 18, і вирішив мене звабити. Отримавши відмову, Алес, мабуть, шокований. Я завжди дивилася на нього, як віддана тваринка, а тепер відкинула щирі зізнання, навіть не дослухавши до пропозицій. Хоча, можливо, він би нічого і не запропонував, а я все собі вигадала, як раніше, коли сприймала кожен його погляд, як доленосний знак.

Коли ми нарешті приїхали, Алес холодно подивився на мене, як на зрадницю, і я вже відчувала бажання все змінити. А саме... Що буде, якщо я, наприклад, поцілую його зараз?