Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

Марко якось по-хлопчачому усміхнувся.

— Я не великий знавець жінок, — проказав він, — такого… гм… сумнівного ґатунку. Але щось мені підказує: ця самодостатня жінка до чортиків самотня і нещасна.

— Так… — погодився Морланд. — 3 усього видать, учора вам вдалося зачепити потаємні струни її душі. Ви її зацікавили. І вчинили не так, як чинять тутешні джентльмени зазвичай… Що ж… дерзайте. Ну, а тепер, — промовив він, ніби прочитавши Шведові думки, — перейдімо до того, що цікавить саме вас. Не Лондон, не С.І.С., а саме вас, юначе. Отой росіянин… Ні, не Карл Болін. Костянтин Шуберт!

— Знаєте, хто він? — поцікавився Марко.

— Так, — відповів Морланд, нахилившись ближче. — Костянтин Карлович — колишній офіцер царської армії, капітан першого рангу, прибув не так давно з Франції як посланець Російської Вищої Монархічної ради. Ці ідіоти після усього, що сталося, так і не спромоглися оцінити ситуацію тверезо, усе Ще сподіваються відновити монархію і повернути Росії царя…

Марко пхекнув.

— Якщо вони за Колчака спільної мови поміж собою не знайшли і віддали свого головнокомандувача на розтерзання більшовикам… То знову пересваряться.

— Саме так… — Морланд знову вправно сягнув до рукава пальцями, дістав складені удвоє списані аркуші. — Одна біда — як і належить справжньому російському офіцеру, Шуберт багато хляє. І, вочевидь, справно просаджує грошики Монархічної ради у клубі леді Чеддерс…

— Ціїсаво, — хитнув головою Марко. — Гарна зачіпка. Звідки вам то відомо?

Морланд виразно поглянув на Марка.

— На одній із купюр, якими він розплачувався із круп’є, я помітив слабкий відтиск печатки із зображенням двоголового орла. Потім співставив цей факт з іншими відомими мені фактами… Гадаю, відповідні кола, знаходячись у святому невіданні, готові його фінансувати, аби він зумів на місці знайти надійних виконавців для поставлених Монархічною радою завдань. Що робити… вони втратили майже усе, тож чіпляються за соломинку.

Марко тим часом розгорнув папери. Прочитав наступне:

«Перелік необхідного. На одну особу передбачається:

— пара теплої білизни;

— дві пари улів (особливих китайських черевиків зі свинячої шкіри)…»

— Примітки для більшого розуміння, ті що у дужках — мої, — пояснив Морланд. — Такі пояснення дозволяють краще зрозуміти завдання, що поставлені перед Шубертом.

«— водонепроникний дощовик (із дуже товстої матерії, вивареної у бобовій олії, тому абсолютно водонепроникної); — продовжив читати Марко:

— електричний ліхтар з „динамкою“;

— особисті „кроки“ (креслення місцевості Приморської й Амурської області);

— компас;

— годинник;

— шматок гуми для захисту від води (має одягатися на зразок пончо, через отвір для голови, захищаючи свого власника від води у будь-якому положенні;

— гумова подушка;

— автомобільні камери (для використання як надувних рятівних і плавзасобів)…»

— Нічого собі укомплектування! Диверсійні загони?

— Так, — хитнув головою Морланд. — Як мінімум — два. Уссурі і Сунгарі вельми повноводі і широкі. Форсувати їх можна, тільки маючи під рукою плавзасоби. Але попереду найцікавіше, читайте далі!

Швед продовжив:

— «На кожного індивідуально:

— одна гвинтівка чи один карабін (і до нього 50 російських патронів);

— пара ручних гранат „Мільца“;

— револьвер (видавати через одного)» — Швед присвиснув. —

«— індивідуальний водонепроникний пакет із медикаментами і перев'язочними стерильними матеріалами…»

— До слова, — перебив Морланд читання Марка. — Планується, щоб кожен з учасників загону пройшов курси надання першої допомоги.

— «— два спеціально виготовлених фугаси для підриву невеликої будівлі або середнього розміру мостів; — продовжував читати Марко, —

— ведмеже сало…»

— Ведмеже сало, — пояснив Морланд, — допомагає при погоні, збиває людський запах і собаки не можуть узяти слід…

«— хороший ніж у шкіряному чохлі, деякі туалетні приладдя;

— на загін виділити по два легкі кулемети-метральєзи і до кожного по 500 патронів;

— чотири автомати Бергмана і до нього по 800 патронів Маузера, якими він стріляє;

— два кулемети Льюїса;

— по два фотографічних апарати;

— також зробити запаси житніх сухарів, московської ковбаси і таблеток супу „Маггі“…»

— Слухайте, пане Морланд, та це справжня, озброєна до зубів армія! — мовив Марко.

— І я про те кажу… Та ще й московська ковбаса! Куштував її. Справді смачна.

— Звідки у вас такий детальний перелік?

Морланд усміхнувся.

Його тонкі спритні пальці підкреслено помітно сягнули до рукава і дістали з-під прикрашеного вишуканими срібними запонками манжета сорочки пікову даму.

— Спритність рук, юначе! — Морланд перепустив карту в руці і та слухняно пробігла між фалангами його вправних пальців.

Марко згідно хитнув головою.

— Мені б такий талант…

— Ну… у вас є те, що для мене, на жаль, уже втрачено — молодість, — Морланд іронічно посміхнувся, посуваючи карту до Марка. То була уже не пікова дама, а бубновий туз. — А всім іншим ви користуєтеся так само вправно, як я — гральними картами.

Якийсь час Морланд мовчав, смакуючи бренді.

— Костянтин Шуберт, хоч і патріот, але, як усі росіяни, як я вже вам казав, багато і бездумно п’є. Щоб витягнути його портмоне, було достатньо миті. Щоб зазнімкувати цей список і повернути на місце — справа кількох хвилин, — пояснив він з відтінком каяття у голосі. — Але часом мета виправдовує засоби. Хто я такий, щоб сперечатися із самим Макіавеллі? Цим я себе втішаю і виправдовую.

Швед глипнув у вікно.

— Випивка, картярство… це дуже добре. З особистого — за що можна Шуберта ухопити?

Джейкоб Морланд замислився.

— Хіба… його родина. У Парижі. Дружина, мати, син… Інформація певна. Але це, — поморщив Морланд носа, — так не… не по-британськи, негарно…

— А як же «мета виправдовує засоби»? — промовив Марко стиха. — Хвилину тому ви самі мені цитували Макіавеллі.

Морланд похитав головою.

— Я знаю… Знаю… Але то методи совєтських чекістів — родиною до стіни припирати.

Швед провів по обличчю рукою. Зітхнув.

— Вам доводилося стикатися із методами совєтських чекістів, пане Морланд?

— Ні, дякувати Богу… Але чув.

— От і залишайтеся надалі у білих рукавичках… — усміхнувся Марко. — Як гадаєте… Що міг означати той вираз російською до леді Чеддерс? Чому він має до неї таке дивне ставлення?

— Мені то невідомо… — похитав головою Морланд. — Дивно себе повів. Але що з п’яного візьмеш? Та й російську я погано розумію. Краще зосередьмося на тому, що він робить на тверезу голову. Мета Шуберта очевидна: зорганізувати на антибільшовицьку боротьбу якомога більше людей, — проказав знову Морланд. — Для європейських держав така ситуація — просто знахідка. Це трохи відволіче увагу совєтів від подій у Європі. Не дасть скористатися ситуацією на свою користь. Те, що зароджується сьогодні там, мене лякає значно більше за ці заворухи.

— Думаю, пане Морланд, у певному сенсі диверсійні угрупування завдадуть совєтам клопоту, але Ви забули, що вони уже проходили подібне на початку двадцятих. Диверсії тут, на