Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна
Ранковий холод змушував його рухатися швидко, тож якось непомітно опинився біля знаменитої пельменної «Донг-Фанг», де зустрівся із Флемінгом вперше, коли прибув до Харбіна.
Знайомі двері і скляна вітрина. Він же не поснідав навіть! Було б добре зараз посьорбати чогось гарячого та зігрітися, обдумуючи свої наступні дії. І раптом Марко побачив: за розмальованим золотими ієрогліфами склом сидів… Ну, звичайно, як же він міг забути про нього!
Марко прочинив двері і поволі зайшов до пельменної.
Як завжди, одягнутий не по погоді, Бендер жадібно сьорбав гарячий бульйон просто з великої керамічної піали. Його потерта кепка і старий закудланий шарф колись білого кольору лежали поруч, на стільці. Тут же до ніжки столу безпритульною собакою тулився чорний наваксований саквояж, а на спинці стільця висіло здихликом сіре благеньке пальто.
Офіціант зневажливо пхекнув, пройшовши повз нього, — з такого задрипанця чайових не дочекатися. І хоч тут, у пельменній «Донг-Фанг», Остапа Бендера знали усі і до його присутності ставилися поблажливо, своєї копійки, однак, втрачати не збиралися.
— Вижу, дела у вас идут неважно, — проказав Марко упівголоса і, не чекаючи запрошення, присів поруч зі своїм старим знайомцем.
Бендер підняв на нього важкий погляд.
— Таки да, неважно, — проказав він понуро. Та, упізнавши Шведа, широко усміхнувся. В очах авантюриста одразу зблиснули вогники. — В управдомы меня в Харбине не берут, — додав він уже веселіше. — А все мои начинания в связи с этим бедламом на КВЖД пошли прахом… Путеводители и пособия по выживанию моего сочинения покупать не желают, а отдавать за бесценок, вложив столько денег и сил в их содержание и печать… — Бендер стиха крякнув. — Это же мои мысли! Мой жизненный опыт! Опыт автора!
Марко з розумінням хитнув головою.
— Вот! — Бендер виразно подивився на піалу з недопитим бульйоном перед собою. — За эти деньги еще вчера я мог бы в «Донг-Фанге» заказать приличный обед из двух блюд, а сегодня только этот жалкий куриный бульон, в котором плавает три жиринки…
Марко і собі усміхнувся сумно.
— Да… — нарешті мовив він. — Похоже, золотые дни Харбина стремительно уходят в небытие. А вместе с ними — и благополучие его обитателей. Но, в самом деле, не оставить же мне вас в такой затруднительной ситуации! Это просто замечательно, что я встретил вас, господин Бендер, снова.
— Вы запомнили мое имя? — здивувався той.
Швед поманив пальцем офіціанта.
— Отложите свой бульон в три жиринки, господин Бендер, и закажите все, что пожелаете.
— Остап, — все ще розгублено-здивовано промовив той. — Зовите меня Остапом, раз вы мне друг.
— И хорошей выпивки закажите, — додав Марко з посмішкою. — Я все оплачу.
До столу подали м’яку тушковану свинину з овочами та чисту горілку.
Цокнувшись з Остапом Бендером келишками, Марко пригубив свій. Зігрітися такого холодного ранку не завадило б і йому. Не чекаючи, коли ж збентежений Бендер візьметься до своєї порції м’яса, Марко почав смакувати своєю. Горілка миттю зігріла, легені наповнилися приємним теплом а м’ясо під дивним на смак гострим зеленим соусом виявилося пречудовим.
— Где вы обитаете, господин Бенедер, позвольте полюбопытствовать? — поцікавився Швед, дочекавшись, поки той вгамує перший голод.
— Да… Снимаю один убогий уголок. Мне за него и платить-то особо нечем, — щиро зізнався той, розвівши руками. — Пока на КВЖД дела шли хорошо, я зарабатывал неплохо. На еду и крышу над головой вполне хватало… Но как только начались эти забастовки робочих… Турист — он же удобство любит! Безопасность! А не забастовки. Деньги, опять же… в бумажки превратились… Каждый день новый курс! Видано ли такое! — Бендер довірливо нахилився до Марка і проказав тихо: — Не скрою, в былые годы я бы воспользовался ситуацией всеобщего хаоса и замешательства. Да только и силы уже не те, да и хочется тихой, спокойной жизни. Обосноваться где-нибудь и жить, не ведая печали. Мои прежние надежды разбиты, планы рухнули… Мечтал увидеть мир, пересечь океан, увидеть Рио-де-Жанейро… А засел в этой дыре на краю света! Говорят, — продовжив він геть утаємничено, — большевики с японцами затеяли большую драку и, памятуя недавние события в бывшей Российской империи, — к бабке не ходи! — могу с уверенностью заявить, что скоро японцы уберутся из Харбина и город окажется под большевиками! Уж я-то знаю! И зачем я, спрашивается, бежал сюда от большевиков?
— Не отчаивайтесь, мой друг! — усміхнувся Марко. — Сейчас многие уезжают из Харбина, покидают Дальний Восток и устремляются в Аргентину или Бразилию… Еще не все потеряно, возможно, ваша мечта осуществится.
— Если бы… Но, как видите, на данный момент я даже не в состоянии оплатить свой обед, — очі Бендера тьмяно зблиснули. — Что говорить о том, чтобы сэкономить на покупку билета!
— Я помогу вам, господин Бендер, — промовив Марко без передмов. — Помогу с оплатой жилья и деньгами на расходы.
— В обмен на что? — здивовано поцікавився Бендер.
— Если согласитесь поработать на меня, — просто сказав Марко. — Возможно, я даже оплачу вам билет на лайнер до Рио.
Остап Бендер сконфужено замовк. Навіть відклав убік ніж та виделку.
— Хотелось бы мне поверить в вашу доброту, господин… Я даже не знаю, как вас зовут… оказывается.
— Это не имеет ровно никакого значения, — відповів Марко. — Если вы будете тщательно выполнять все, о чем я буду вас просить… Вы получите обеспечение в Харбине на все время наших деловых отношений и вожделенный билет на лайнер, когда они подойдут к завершению.
В очах Бендера уже читалася не просто цікавість, а захоплення.
Все ж він замислився. На якусь мить. Та, відкинувши сумніви, спантеличений такою щедрою пропозицією, подав руку Маркові.
— Я полностью к вашим услугам. Что бы там делать не довелось, — впевнено промовив він. Та за мить скоромовкою перепитав: — Ведь никого убивать не придется?
— Не придется, — ствердно відповів Марко. — Я по профессии журналист, мне нужен… надежный человек для выполнения несложных поручений. Например, изучать настроения в обществе, знать, что волнует жителей Харбина… Что говорят там, где мне светиться не с руки. А если еще и сенсацию мне раздобудете… Словом, вы мне подходите абсолютно. У вас имеется ум, сноровка, изобретательность. Все, что нужно.
Бендер полегшено видихнув. Такий поворот подій цього холодного ранку був для нього геть неочікуваним. Тут, у байдужому і цинічному Харбіні, куди він втік від совєцької власті і жив, перебиваючись із хліба на воду, він уже не сподівався знову стати тим Остапом Бендером, яким відчував себе на великій землі. Знесилений мозок не працював чітко, як раніше,