Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

За гральний стіл всілося ще двоє чоловіків — мабуть, давні знайомці присутніх, бо їхня поява не викликала ані у Боліна, ані у Морланда, ані у кого іншого цікавості чи здивування.

Ет… Півгодини минає занадто швидко.

Шуберт стукнув пальцем по столу, даючи круп’є знак, що приймає ставку.

Дерев’яна лопатка з картою потягнулася до нього, наче продовження руки круп’є.

* * *

Маркові ставки не грали. А от у росіянина, Костянтина Шуберта, справи йшли пречудово. Він задоволено посміхався, раз по раз замовляв випивку для усіх та оголошував, що цієї ночі складе власне враження щодо принад леді Сибілли Чеддерс, бо щойно настане час, картярська фортуна буде до нього прихильна і дев’ять очок дістанеться йому.

Годинник на стіні пробив північ.

Гроші танули… а Сибілла Чеддерс усе не з’являлася.

Рахуватися буде тільки та гра, яка відбуватиметься у її присутності. Де ж вона, чорти б її ухопили?

Марко уже зарекомендував себе не дуже умілим гравцем, однак поки мав чим покривати програшні ставки — за гральним столом до нього ставилися приязно. Його стримані жарти змушували інших дещо розслабитися та мимоволі видавати себе.

«Банкомет», Карл Болін, раз у раз шморгаючи носом, ближче до півночі геть занудьгував. Його початковий азарт кудись зник. Він програвав увесь вечір і вже не розраховував на прихильність картярської фортуни у головній грі. Про пам’ятну ніч із леді Чеддерс відгукувався по-джентльменськи стримано, не бажаючи видавати товариству подробиць. До Марка звертався доброю англійською.

«Діамантники» Боліни часто бували у Лондоні на ювелірних виставках, представляючи усій Європі майстерність імператорських ювелірів Миколи II. Певно, Карл не раз супроводжував батька у тих поїздках, тож мав нагоду практикувати добру вимову.

Морланд із суто англійською розсудливістю робив невеликі ставки, сидів, закинувши ногу на ногу.

Інші гравці потрохи розсіялися, захопившись іншими, менш морочливими розвагами.

Нарешті, — і Марко відчув це спиною, — двері до гральні прочинилися і увійшла вона.

Повільно пропливла поміж гральними столами. Зупинилася біля них.

Шарлатова парча її сукні торкнулася Маркової ноги. Те, що вона зупинилася саме біля нього — добрий знак. Мабуть, за інших обставин він мав би запропонувати їй присісти, та Марко навіть не ворухнувся, вдаючи повне зосередження на грі. Та й сама леді Чеддерс не виявила такого бажання.

Стояла незворушно. Вибілене обличчя-маска не відображало жодних емоцій.

Шуберт за столом помітно занервував.

У гральні запанувала мертва тиша.

— Вам відомі правила мого закладу, панове, — проказала Сибілла. — Чекаю на мого переможця…

Зашурхотіли карти. Маркові раптом здалося, що напруження за гральним столом можна різати ножем, — таким відчутним воно стало.

Болін потягнув карту. Повільно перевернув.

— Чорт! — вилаявся він. Перед ним лежав туз. За правилами бакара він дорівнював нулю. — Нуль очків! Це ж треба аж так виразно програти!

Сибілла Чеддерс поблажливо усміхнулася, не зронивши ні слова.

Шуберт і собі потягнув карту. Десятка…

Він нервово розсміявся.

Маркова ставка на «банкомета» — Боліна не зіграла.

— Ще раз, панове! — проказав круп’є, перемішуючи колоду карт і вкладаючи її до сабо. — Повторні карти. Робімо ставки.

— На «гравця», — мовив Марко, посунувши фішки.

Морланд хильнув віскі і стенув плечима.

— Ставки зроблено, — оголосив круп’є, приймаючи свою дерев’яну лопатку.

Сибілла Чеддерс перетворилася на закам’янілу статую в очікуванні вердикту фортуни.

— Валет… — спересердя лупнув картою по столу Карл Болін. — Чорт, леді Чеддерс… Я програв. Нуль очків!

— Не все ж коту Масниця, — беземоційно проказала вона.

Марко здивувався. Почути від англійки російський вислів… Та леді Чеддерс, звісно, могла нахапатися тут, у своєму клубі, навіть афоризмів тибетських мудреців…

Костянтин Шуберт майже тремтячою рукою перевернув карту. І не повірив своєму щастю.

Після десятки, яка випала перед тим, йому дісталася двійка…

— Вісім, вісім очків, панове! — заволав Шуберт. — Леді Чеддерс, сьогодні ви — моя!

Та вона й оком не зморгнула.

Наче нічого не сталося, подивилася на Марка.

— А ви, містере Мак-Міллан… На кого ви поставили?

— Цього разу на «гравця», — відповів Швед. — І разом із містером Шубертом моя ставка виграла…

— Містере Шуберт… — голос Сибілли Чеддерс відчутно зм’як. — Попри ваш успіх сьогодні я обираю містера Мак-Міллана.

— Т-т-тобто? — затинаючись, перепитав Костянтин Шуберт. — Мадам, я набрав належну кількість очків… Мені відомі правила! Хто набирає 9 очків — той отримує вас!

— Але ви не набрали дев’ять очків! — зневажливо пирхнула леді Чеддерс.

— М-мадам, — не відступав і Шуберт, — за правилами гри у бакара 8 очків прирівнюється до виграшу, коли у противника менше дев’яти. У містера Боліна — нуль! Отже, я…

— Отже, ви, містере Шуберт, — безапеляційно проказала Сибілла Чеддерс, — набрали 8 очків і за правилами бакара ви, безперечно, виграли. Але не ніч зі мною. Вона вартує 9 очків. Я ж маю сьогодні бажання обрати того, кому подарую цю ніч. І цим щасливцем буде містер Мак-Міллан.

Марко краєм ока помітив, як у своєму кутку піднявся з крісла і підійшов ближче здивований Ян Флемінг.

— Як зіграли ставки містера Мак-Міллана до цієї, останньої? — поцікавилася Сибілла Чеддерс у свого круп’є.

— Жодна належно не зіграла… — промовив той, глипнувши у свій шкіряний записничок. — Містер Мак-Міллан загалом набрав усього 3 очки…

Шуберт почервонів, ледь стримуючи обурення.

— Але мадам… Це несправедливо щодо мене! Ви на ходу перекроюєте правила! Якщо вже на те пішло — виграв я!

— Я не можу допустити, щоб у вас склалося погане враження про мій клуб, містере Мак-Міллан, — рука Сибілли Чеддерс опустилася Маркові на плече. — Ви уперше тут. Ви стільки разів програвали… Ви так щедро заплатили за послуги, якими усе ще не скористалися… Ця ніч ваша, — проказала вона, не звертаючи жодної уваги на обурення Шуберта.

Марко накрив її руку своєю. Підвів погляд. Він усе ще сидів у кріслі за гральним столом, а вона височіла поруч, наче химерна скульптура.

Її рука затремтіла під його долонею чи то йому так здалося?

Він піднявся, нахилився до неї, наче для цілунку.

Цікаво, яке обличчя ховається за цією маскою з білила?

— Леді Чеддерс! — проказав тихо. — Дякую за вашу невимовну щедрість, але нагороди вартий лише переможець. І це містер Костянтин Шуберт… Подаруйте йому вашу люб’язність. Не мені… Я програв і це очевидно. Може… іншим разом…

Він знову торкнувся її руки губами й пішов. На губах залишився гіркувато-крейдяний присмак білила, котрим вона штукатурила своє обличчя.

Попрямував просто до дверей, непомітно витираючи губи.

Якщо Флемінг має розум, то попрямує слідом за ним за якусь мить.

— Ну что, шлюха, получила ночь любви? — долинуло російською. — Я объедки не подбираю… — регіт Костянтина Шуберта пролунав за плечима і розтанув серед звуків музики і гомону танцювальної зали. —