Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

— А поміж тим, — вів далі Швед, щоб утримати Флемінга, як норовливого лошака, у руслі потрібної теми, — ви переконані, що у руках цієї англо-японської леді зосереджено чимало військових секретів і цікавих знайомств…

— Так і є, — погодився Ян. — Дні її осяйної слави, я так розумію, завершилися разом із місією Семпілла.

— Побачимо… — похмуро пробурмотів Швед.

— Тож щоб завоювати довіру леді Чеддерс, мій друже, у вас є два способи, — продовжував свою браваду Флемінг, — суто діловий і змішаний. Я б обрав другий. Поєднав, так би мовити, приємне з корисним… — не вгавав він. — Зате потім, на старості літ, із приємністю згадував би, що спав із легендою…

— Усе у вас, Яне, до ліжка зводиться… Вгамуйтеся вже… — пробурмотів Марко, уважно роздивляючись наступну світлину, де леді Чеддерс позувала в образі японської гейші. Її темне волосся тепер було випрямлене і гладенько зачесане. Брови на вибіленому обличчі виразно підведені, як і вуста…

— Що це у неї? — поцікавився Швед, вказуючи пальцем на зап’ястки рук жінки. Повернувся до інших знімків — незалежно від вбрання, щільності тканини і фасону сукні, зап’ястки леді Чеддерс майже до середини долоні і вище огортали широкі, розшиті перлами та складною вишивкою манжети. На одній із фото їх заміняли не менш широкі й пласкі чеканні золоті браслети, що скидалися на нарукавники давньоримського легіонера.

— О-о-о… — усміхнувся Флемінг. — То її улюблені цяцьки. У леді Чеддерс якась манія з цього приводу… Є жінки, що не уявляють своє життя без старомодних довоєнних корсетів чи капелюшків, як моя матуся, наприклад. А леді Чеддерс обожнює громіздкі браслети або нарукавники від середини долоні до ліктів, розшиті перлами і самоцвітами, а поміж тим її руки вельми доглянуті і витончені.

— Ясно, — відповів Марко, — і про старомодні корсети вам теж усе відомо.

Флемінг вдавано-ображено подивився на Шведа.

— Бо мені довелося не один такий панцир розгризати власними зубами!

* * *

Вже за п’ятнадцять хвилин Марко із Флемінгом рушили у глиб Китайського району, що починався одразу за Китайкою — так називалася облюбована жінками легкої поведінки одна із найжвавіших вулиць Харбіна.

Тут здавалися численні мебльовані кімнати та розташовувалися бор дел і. Із вікон, затягнутих темними важкими портьєрами, долинала музика, дзвінкий жіночий сміх та російські матюки…

— Росіяни усе тут підім’яли під себе… — ніби вибачаючись за нецензурщину, що долітала до їхніх вух, проказав Флемінг. — Не у моїх звичках економити, тож ми могли б винайняти авто, але тут іти — всього нічого… Заодно всотаєте у себе дух Харбіна, мій друже.

Раптом із прочиненого вікна щось стрімко вилетіло і з дзенькотом впало просто Маркові під ноги. Скляна пляшка, вдарившись об бруківку, розлетілася на друзки. Швед заледве встиг відскочити убік…

— Уже… — проказав він, піднімаючи погляд угору, на вікно, звідки вилетіла пляшка. — Уже починаю всотувати…

У розчахнутих портьєрах на мить майнуло жіноче обличчя з розкуйовдженою зачіскою, долинув п’яний сміх. Йому вторив чоловічий баритон. Ян винувато розвів руками.

— То є Харбін… Місто гріха, спокус і насолоди… — проказав він, наче на своє виправдання.

— Угу, — хитнув головою Марко.

Піднесений настрій і нескінченна балаканина Флемінга про жінок заважали зосередитися. А поміж тим, вдаючи абсолютну безтурботність, він мав бути зібраним, як сталева пружина, готовим до будь-чого…

Клуб леді Чеддерс був просто перед ними.

* * *

Марко вдихнув важке повітря і вражено присвиснув.

Навіть найяскравіші розповіді Яна не передавали й дещиці атмосфери, яка панувала у цій залі. Відчув себе так, наче опинитися у справжньому східному сералі чи давньоримському лупанарії.

Флемінг лише стенув плечима. Йому до цього видовища було уже не звикати.

Лунала музика. Простора танцювальна зала мерехтіла, переливалася, іскрилася розкішшю найвищого ґатунку та напівоголеними тілами жінок, чиї парчеві сукні, кімоно та напівпрозорі серпанки огортали стрункі ноги, стегна та груди…

Усюди снували елегантні офіціанти з тацями, наповненими солодощами, чайними сервізами, чарками з саке та келихами із шампанським.

Під оббитими кривавою парчею стінами на диванах та у вигадливих кріслах сиділи, напівлежали, розмовляли, спокушали і спокушалися…

Напівпрозорі парчеві фіранки майже символічно відділяли куточки, аби приховати у своєму затінку тих, хто вже на повну поринув у здійснення гріховних бажань: за різьбленими золоченими столиками європейські та японські чоловіки попахкували гашишем, пили саке, насолоджувалися «ходака одорі» у виконанні місцевих танцівниць або ж безсоромно, майже у всіх на виду злягалися із проститутками на парчевих ложах. Їхні оголені зади та змокрілі від пристрасті бліді, смагляві та жовтошкірі тіла раз у раз блимали між завісами, спліталися і розпліталися в обіймах і стрімких рухах… їхні крики і зойки тонули у голосній музиці, що довершувала цю екзальтну, майже нереальну картину.

І над усім тим безумством і безсоромністю на підвищенні, наче древня блудниця Ізавель, в оббитому китайським шовком кріслі сиділа вона… Сибілла Чеддерс, господиня цього борделю, який усі чомусь іменували «клубом», як і його власницю — «леді».

Сліпучо-золота тканина її сукні відтіняла вибілену шкіру обличчя і густо підведені чорним розкосі очі, відбивалася у золотих, до ліктя, манжетах, розшитих блискучими, схожими на монети золотими пластинами.

Вона бачила і контролювала усе, що відбувалося у цій залі, бо, безумовно, мала тут необмежену владу.

Порухом руки вона віддавала вказівки музикантам, офіціантам, охоронцям і повіям; приймала плату і ховала купюри у золоту скриньку, що лежала поряд, на високому столику.

Якусь мить Марко заніміло розглядав цю картину безсоромної величі.

Подумати тільки!

Чи то від незвичного видовища, чи то від важкого, пропахлого наркотичним дурманом повітря йому стало зле. Нудота тугим клубком підкотилася до горла. Солодкавий запах гашишу, важких парфумів і спітнілих тіл відчувався при кожному вдихові, осідав важким лепом на язику і гортані.

— Чорт, Флемінгу… Мене зараз знудить від усього цього… — проказав Швед тихо.

Ян не розгубився, миттю схопив із таці, яку ніс офіціант, золочений келишок, простягнув Шведові.

— Візьміть, це саке. Полегшає. Я ж казав вам… — сказав він напівпошепки. — Це спочатку викликає шок. А коли шок минає — залишається задоволення…

— От дурень! — проказав Марко українською, одним духом ковтнув пекучу солодкаво-гірку рідину. Хухнув у кулак.

Справді, покращало.

— Ходімо, я представлю вас їй! — мовив Флемінг і аж надто впевнено рушив через простір зали до Сибілли Чеддерс.

Шведові нічого не залишалося, як рушити слідом за Яном. Оминув танцюючі пари й офіціантів, що розносили келихи із шампанським, порівнявся із Флемінгом.

— Де ж ваші бонзи-картярі? — поцікавився упівголоса. — Де військові аташе, генерали, що ріжуться у карти? Тут самі голі дули з-за завіс…

— Гра у карти відбувається в іншій залі,