Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

— Я готов, — повторив він, наче заклинання, пильно вдивляючись у Шведове обличчя.

— Тогда вот вам первое задание, мой друг!

Марко дістав із нагрудної кишені портмоне. Із нього купюри.

— Вы пойдете в хороший парфюмерный магазин и купите изысканные дамские духи. «Букет Императрицы» или что-то в этом роде. Далее зайдете в цветочную лавку и купите роскошный букет белых роз.

Остап Бендер кивнув.

— А потом оправитесь в винный магазин и купите бутылку самого лучшего французского вина, какое только найдется. А также шоколадные конфеты и корзинку лучшего винограда, если он уже есть в продаже. И духи, и розы, и лакомство вы отнесете в клуб леди Сибиллы Чеддерс. Знаете, где это?

— В тот роскошный бордель? — здивовано перепитав Бендер.

Марко ствердно кивнув.

— Все передадите охраннику либо привратнику. Скажете, мол, просили передать для леди Сибиллы. И тут же убирайтесь, ничего не объясняя.

Бендер гмикнув.

— Пока ничего сложного. Я уж думал, придется…

Марко постукав пальцем по столу.

— Я надеюсь на вашу исполнительность, Бендер.

— Будет сделано! Делов-то!

— Оставшиеся после покупок деньги возьмете себе, — додав Швед. — Вот вам еще, оплатите долг за ваш закуток и пока живите в нем, не привлекая лишнего внимания. Ваши путеводители и пособия продавайте, как ни в чем не бывало, прислушивайтесь в ресторанах и на железнодорожной станции к разговорам, особенно военных и представительных гражданских. Держите ухо востро… Французским владеете?

Через напханий рот Бендер не міг вимовити ані звуку, тому показав — «Нет!».

— Встречаться будем здесь, в «Донг-Фанг» раз в неделю, утром, — продовжив Швед. — Скажем, в пятницу. Если понадоблюсь срочно — оставляйте записку для мистера Мак-Миллана в гостиннице «Харбин» с каким-нибудь незатейливым текстом… Например, о том, что костюм почти готов и портной ожидает его на последнюю примерку, или прибыли новые запонки из Парижа… И ждите меня в «Донг-Фанге». Вот вам еще денег… на мелкие расходы. Остальное получите, когда выполните поручение.

Бендер згідно хитнув головою.

— И еще… — Марко сягнув пальцями до кишені, спробувавши дістати поміж фотографічних карток паперову рурку. Марно. Вона вислизала, опинившись поміж знімками.

Швед виклав на стіл фотографії, дістав згорнутий клаптик паперу.

— Вот… Посмотрите, Бендер. Мне без лишнего шума необходимо узнать, что означают эти иероглифы.

Остап Бендер повернув до себе розгорнуту рурку із виведеними символами «

— Может быть, у вас есть кто-нибудь, кто сможет это прочитать?

Бендер здивовано подивився на Марка.

— Зачем? Я и сам их могу прочитать… Потому что узнаю среди тысячи.

— Неужели?

— Да… Я определенно узнаю их! — продовжував Бендер. — Это название китайского ресторанчика на том конце Китайки. Читается как «Кси-ксанг дзи». Название труднопроизносимое, конечно, но место весьма хлебное. Там у меня туристы всегда хорошо покупают путеводители по Харбину. А эти иероглифы нарисованы на вывеске, что висит над дверью.

Марко розвів руками.

— Ну вот, мой друг, ваши услуги неоценимы.

Бендер, задоволений собою, вдячно кивнув.

— Ресторанчик, кстати, место весьма интересное. Там всегда столько народу ошивается… Кого там только нет! Не ресторанчик, а собрание Третьего Интернационала!

Марко гмикнув.

— Тише-тише… Не следует такими словами раскидываться.

Підбадьорений похвалою Шведа, Остап Бендер кинув поглядом на знімки, які той виклав із кишені на стіл, дістаючи рурку, і вже збирався було прибрати.

— Какая красивая женщина! — проговорив Бендер, повертаючи до себе фотографічну картку Сибілли Чеддерс. — Не женщина, а мечта поэта!

Ковзнув пальцями по світлині. Під нею лежала ще одна.

— И лицо такое… знакомое…

— Ну, это вряд ли, мой друг. Вряд ли вы знакомы с этой дамой, — усміхнувся Марко, збираючи знімки.

— Погодите, погодите… — Бендер вихопив із рук Шведа картку, на якій Сибілла Чеддерс була без своєї страхітливої маски з білила. — Правда, лицо ее мне знакомо! Такой удивительный тонкий профиль! Где я мог его раньше видеть?

— Мне пора, — проказав Марко, згортаючи фотографічні картки до кишені пальта. — Помните, господин Бендер, я не шучу о билете на лайнер.

Той у відповідь впевнено кинув головою. На більшу удачу він і сподіватися не міг — отак раптом стати потрібного людиною, отримати роботу, за яку обіцяють гарно платити та виконати його мрію!

Марко підвівся, залишивши на столі для офіціанта оплату за їжу та пристойні чайові.

Поки він сидів із Бендером у «Донг-Фанг», виглянуло сонце і надворі потеплішало. Чи то горілка змусила кров рухатися швидше?..

Упіймав себе на думці, що від російської, якою довелося спілкуватися з Бендером, аж язик занімів.

Отже, «Ксі-ксанг дзі» по той бік Китайки… Невже сьогодні увесь день по забігайлівках доведеться ходити? І хто, власне, може чекати там на нього?

Звернув назад від «Донг-Фанг» до «Харбіну», а звідти вийшов на Китайську вулицю і попрямував далі, намагаючись не випустити з поля зору символи «

* * *

Джейкоб Морланд скупо усміхнувся, побачивши подив на обличчі вчорашнього знайомця.

— Я вже гадав, ви ніколи не прийдете, — проказав тихо, вказуючи Шведу на стілець поруч. — Невже так складно було здогадатися, що у Харбіні ієрогліфи можуть означати тільки одне — назву якоїсь ресторації?

Марко роззирнувся навкруги. Ресторанчик «Ксіксанг дзі» і справді був вельми популярним місцем. Усі столи зайняті, і якби Морланд завбачливо не прийшов першим і не зайняв одного із них у затишному куточку, їм довелося б стовбичити біля барної стійки.

— Я не хотів ризикувати, питаючи першого-ліпшого, що могли 6 означати ці символи, містере… Морланд, — проказав Марко прямо. — Та й гадки не мав, що то саме ви поклали мені до кишені учора це послання… А японською я не володію, на жаль. Чим зобов’язаний нашій сьогоднішній зустрічі?

— Хотів на вас поглянути учора у клубі леді Чеддерс, зрозуміти, хто ви є і що собою являєте, що так полюбилися моєму доброму товаришеві Річарду Сеймуру, — відповів Джейкоб Морланд без передмов.

Швед внутрішньо напружився, мовчки підвів погляд на Морланда. Зброю він дістане легко і швидко, ось тільки скористатися нею у такому залюдненому місці… Хто він, чорт забирай, цей Морланд? Чого йому треба? Ця вчорашня люб’язність у клубі, набивання у друзі, записка… І тепер ось…

— Ви повели себе дуже розсудливо як для новачка, — продовжував той. — Мені сподобався ваш хід, юначе.

Швед легковажно похитав головою і поманив пальцем офіціанта.

— Дозвольте вас пригостити… містере Морланд. Бренді, коньяк, горілка?

Той кивнув.

— Бренді, містере Мак-Міллан. Ох, так. Пробачте, — Джейкоб Морланд знову посміхнувся своєю скупуватою посмішкою. — Я ж нормально не представився вам ні