Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна
— Є трохи. Але не настільки, щоб мене дратувало, — Марко дістав із кишені пальто «Путеводитель по Харбину» і поклав його на стіл. — Нові знайомства на чужині завжди цікаві, особливо коли ти плекаєш надію дати новий поштовх для своєї журналістської кар’єри, — додав він з іронією, замовляючи собі каву, а Морланду — бренді.
— Чудово, — проказав той, відсуваючи від себе склянку, яку він встиг осушити до приходу Шведа. — Поводьтеся й надалі отак природно, невимушено. Річард казав мені, що ви бездоганно вживаєтеся у нові ролі і почуваєтеся у нових середовищах, як риба у воді.
Марко подивився на Джейкоба Морланда. Жодного збентеження, тільки мовчазне очікування.
— Тепер я і справді бачу — вас так просто не спантеличити, — Морланд хитнув головою. — Що ж, я усе поясню вам, юначе. Я — Джейкоб Морланд, працівник тутешнього британського консульства, — продовжував він. — Річард Сеймур — мій старий бойовий товариш. Як ви розумієте, між спецслужбами, державними установами і дипломатами Великої Британії сьогодні єдності немає. Ще й представники королівської родини додають нам усім клопоту… Одні до лісу, інші до біса. Чи патріот я своєї країни? Звісно, інакше не сидів би тут, у Харбіні, — гмикнув він. — Однак, працюючи у консульстві, мені не з руки напряму займатися справами, які знаходяться у колі інтересів вашої контори. Зовсім не з руки! — Морланд виразно подивився на Марка. — Однак Сеймур добре знає і мене, й особливості професії дипломата, він у курсі, що за час моєї дипломатичної служби в Харбіні у мене накопичилося чимало інформації. Інформації, на яку британський уряд закриває очі і яка може бути корисною для С.І.С., чи то пак — насамперед для вас, юначе! — спритно, наче фокусник, Морланд дістав із рукава конверта і посунув його до Марка. — Щоб ви могли довіряти мені цілком, ось лист вашого тестя зі Стамбула. Прочитайте його.
Швед мовчки розгорнув листа, пробії очима. Штемпель на конверті підтверджував: лист був надісланий зі Стамбула. Почерк і справді належав Річарду Сеймуру.
«Джейкобе, мій старий друже,
маючи твердий намір побувати у твоїх краях, я все ще не встигаю дати лад власним справам у Стамбулі, тим більше, що зараз вдалося досягнути повного порозуміння із турецькою владою в частині археологічних розкопок там, де ми й не сподівалися… Тож замість мене, якщо усе складеться, прибуде мій молодий колега.
Прийми його, як приймав би мене, і посприяй у його справах.
Тих справах, про які я тобі так довго і нудно розповідав.
Особливо подбай про його дозвілля, аби він не почувався нудно. Поведи його у російські ресторани, покажи місто.
Харбін любить сміливців. І цьому хлопцю не звикати до випробувань. Але у кожного сміливця має бути добрий порадник. Кращого за тебе я би не шукав…»
— Тепер послухайте, що я вам скажу, — продовжив Морланд майже пошепки. — Ваша місія у Харбіні занадто некоректна для наших чистоплюїв, занадто «з душком». Офіційний Лондон, не бажаючи скандалу, старанно заплющує очі на витівки Семпілла. Ніхто не хоче по-справжньому, добре покопатися у цьому лайні, ніхто не хоче вимаститися по лікті, виводячи на чисту воду поважного й респектного англійського джентльмена…
— Тобто таке можна провернути хіба руками зайди-іноземця, який прагне утвердитися на роботі у спецслужбі чужої країни і юного, ніде не засвіченого засранця, у якого від амбіцій і нудьги зриває дах? — усміхнувся Швед.
— Саме так, вашими з містером Флемінгом руками, Мак-Міллане, — уточнив Морланд. — Їм зручно чужими руками загребти жар… чи то пак — вигребти Авгієві стайні[4]… — ствердно кивнув він. — Саме тому С.І.С. потребувало вас і містера Яна Флемінга як ідеальних виконавців. Але для вас, юначе, то шанс! Розумієте? І Сеймур не міг не скористатися ним для вас, задля вашого ж блага. Я поясню вам хід їхніх думок, — продовжив Джейкоб Морланд. — Ризиковані міжнародні скандали сьогодні у Лондоні нікому не потрібні. Кожен британський урядовець бажає представити себе голубом миру, а не буревісником. Знаєте, скільки разів Семпіллу висували підозри у державній зраді? І щоразу він виходив сухим із води, з черговими нагородами і підвищеннями. Королівська родина заступається за нього, усе зводиться нанівець… Отож, я гадаю, ця операція, юначе, не тільки С.І.С. координується. Вона раптом стала потрібною комусь в уряді. Комусь достатньо далекоглядному, хто усвідомлює, що Семпіллові розваги можуть стати передвістям великої катастрофи… У разі провалу місії контора сподівається на вас почепити усіх собак, а Флемінга повернуть його родині. Але у разі, якщо все вдасться… — Джейкоб Морланд примружив очі і пильно подивився на Марка.
Офіціант приніс каву й випивку. Морланд на мить замовк.
— Усе вдасться! — промовив ствердно, підсуваючи до себе келих із бренді. — Бо перш ніж вони там, у Лондоні, жамкали шмарклі та ворожили на бобах, ми із Сеймуром обмізкували усе до дрібниць. І те, що ви сьогодні тут — наша спільна місія, а не їхня. Хоч ваша контора і вважає навпаки, — посміхнувся Морланд знову своєю по-англійськи стриманою, скупуватою посмішкою.
Марко зробив ковток. Кави перехотілося.
— У Харбіні, — продовжив Морланд, — як ви вже, мабуть, зрозуміли, ми наче на пороховій бочці, в очікуванні, коли цей світ штучної толерантності та фальшивої взаємоповаги впаде. А він, повірте, впаде, швидше, ніж ми гадаємо. Совєти стоять упоперек горла японцям, а японці — совєтам. А ще ж російські емігранти… І зовсім скоро вони вчепляться один одному в горлянку не на життя, а на смерть. Вам потрібно впоратися з усім до того, як тут почнеться справжня катавасія…
Марко уважно слухав Морланда, а поміж тим думав про те, про що у Парижі спілкувався із Євгеном Коновальцем.
Що потужнішими і кровопролитнішими будуть сутички совєтів із диверсійними білогвардійськими угрупуваннями, що далі вони поглиблюватимуться, то спокійніше тут, на Далекому Сході, буде провадитися гуртування та військовий вишкіл українських націоналістів у найкращих арміях світових держав. Свої собаки чубляться — чужа не встрявай. Це правило європейські уряди засвоїли добре. Вони будуть украй стурбовані, вкрай збентежені, але не стануть на заваді цій бійці. Хоч щось добре!
— А що далі плануєте робити з нашою блідоликою красунею? — поцікавився Морланд.
— Подивимось, — гмикнув Марко. — Маю один план.
— Чому вважаєте, що план спрацює? — знову досить настирливо поцікавився Морланд. — Я запитую не просто так, юначе. Ця жінка почувається вельми самодостатньо у Харбіні. Маю інформацію, що у співпраці з нею зацікавлені не лише британські спецслужби… — багатозначно усміхнувся він. — Тож у вас, Мак-Міллане, тільки-но помітять ваше з
