Заміж у покарання - Марія Акулова
Я, в принципі, наполегливо і до останнього ухиляюсь від необхідності брати на плечі тягар.
По очах б'є яскраве світло – це машина Айдара заїжджає у двір. Спостерігаю, як чоловік виходить і наближається до будинку. До тремтіння ненавиджу його зараз. Це швидше за все, щоб не так сильно за нього боятися.
Його "допізна" сьогодні тривало до одинадцятої.
Цікаво, воно включало лише обід, або ще й секс з колишньою?
Айдар заходить до будинку. Йде коридором до сходів. Спочатку проходить повз дверну арку, але потім гальмує. Робить крок назад. Вдивляється.
– Привіт, – вітається якось акуратно. Я повертаю голову. Не знаю, чи він бачить мене досить добре, але я його розглядаю.
Що буде, якщо з ним станеться горе? Я собі колись пробачу? А якщо з братом?
Не отримавши відповіді, Айдар продовжує говорити, ступаючи ближче:
– Я думав, ти спиш…
По міру наближення на його обличчі відбивається подив. Він помічає пляшку та келих. Хмуриться і зглитує. Змінює курс та клацає вимикачем.
Спалах верхнього світла сліпить. Я морщусь і прикриваю очі долонею.
– Це що за новини?
Я впевнена, що Айдар теж на взводі. Далеко не такий стриманий, як нам обом хотілося б. Раніше я завжди ставилася до цього з розумінням. Зараз розуміти не хочеться.
Хочеться в піку.
Забираю від обличчя руку, знизую плечима і залпом допиваю вино. Ставлю келих на стільницю, дивлюся на пляшку.
Я підлила б, але чоловік випереджає мої дії.
Загальмовано стежу, як обхоплює пальцями шийку пряшки і веде по столу, пересуваючись на протилежний бік.
Це теж принизливо. Я ж доросла. Невже це навіть без узгодження мені заборонено?
Відриваю погляд від пляшки та піднімаю до уважних очей.
– Як справи? – Запитую так ненатурально, що аж соромно. Айдару теж не подобається. Він хмуриться. Дивиться уважно. Чомусь не поспішає вести зі мною світську бесіду.
– Це ти через Бекір?
У відповідь хочеться засміятися. А ще з пор сочиться жовч. Я клацаю пальцями і тицяю в Айдара вказівним. Затримую. У нього, як і в тата, напружені вилиці.
Складно позбутися думки, що всі вони однакові…
– Там не так все серйозно, Айлін. Я дізнавався…
Усміхаюся, хай і недоречно.
– Я неодмінно перекажу мамі, дякую.
Відкрито їжачуся. Звісно, нічого і нікому я вже не перекажу. Ноги моєї більше в тому домі не буде.
Але і бажання поплакати у чоловіка на плечі та отримати його захист випарувалося вдень. Я більше не почуваюся настільки близькою з ним.
Але він знову не оцінює моє почуття гумору належним чином.
– Ще скажи, будь ласка, що мені татові переказати? Він за тобою містом гасає, а ти дуже зайнятий. У тебе обід із коханкою.
Айдар здувається гелієвою кулею. Опускає голову і довго-довго видихає. Чи допомагає йому – не знаю. Мені зовсім ні.
Коли він повертається до мене поглядом, на мирову не хочеться йти. Лише загострювати.
– Це тобі хто сказав про коханку?
Веду плечима.
– Сама побачила.
– Чому не підійшла?
– Не звикла заважати.
Усміхається. Вбиває мене вкотре.
– Ми давно не спимо, Айлін. Ти це знаєш.
– Я цього не знаю. Я знаю, що ти мені кілька разів про це сказав. Але це не заважає вам обідати. З моїм батьком ти не хочеш, а з нею...
– Нам було, що обговорити.
– Щось важливіше за побиття брата твоєї дружини, звичайно ж…
Обличчя Айдара знову кам'яніє. Я переходжу межу. Але хіба мені ще є чого боятися? За сьогодні вже не вперше.
– Якби там було щось серйозне, Айлін, я втрутився б…
Не вірю. Смакую слова, а потім киваю.
– А коли вписувався за інших, теж чекав, доки буде достатньо серйозно?
Запитую неправдоподібно байдуже. Погляд, що став гострим як лезо, не витримую. Мене страшенно трясе, але я вдаю, що терміново потрібно подивитися на манікюр. Нудить ще сильніше. Я беру його гроші. Навіть на нігті. Користуюсь ними. Як при цьому смію докоряти?
– Настрій хуйовий, я так розумію...
Чоловік резюмує, списуючи все на мою схильність до емоцій. Це б'є з розмаху. У голові так багато варіантів жахливих відповідей, що навіть гублюся. Вчиняю, напевно, мудро. Стримуюсь.
Торкаюся флешки. Кручу її на столі. Граю зі своєю мишкою. Перед тигром граю.
Піднімаю погляд на Айдара, коли трохи відпускає. Він стежить за моїми діями уважно. У байдужості та легковажності не запідозриш.
– Ти знаєш таку людину... Латенчик Віктор Іванович?
