Заміж у покарання - Марія Акулова

Я була б жахливою лицеміркою, оціни зведені на переніссі брови та складки між ними як показники невігластва власного чоловіка. Ще кілька годин тому я про нього теж не знала. А потім зателефонувала його дружині – Любі. І тепер знаю більше, ніж хотілося б.

– Ні.

Айдар здивований зміною теми. Я у відповідь киваю. Накриваю флешку долонею. Ховаю.

– А ти його посадив.

Епатую, але так... Не на сотку. По-справжньому приголомшити мого Айдара складно. Він на кілька секунд стискає губи, а потім бере себе до рук.

– Ну, продовжуй... – Просто розмовляє в моїй же манері. Просто грає у запропоновану мною гру, а мене аж трясе. З ранку трясе...

– До мене у місті причепилася його дружина. Сказала, що його затримали, але в жодних схемах він не брав участі...

Усмішка Айдара змушує мене вибухнути. Але всі мої вибухи – усередині. Я хіба що часто дихаю. І дивлюся швидше за все далеко не так лагідно, як він звик.

– Ти пропонуєш правоохоронним органам приймати рішення про затримання залежно від того, чи знає дружина про участь чоловіка у схемах? В'язниці спорожніють, Айко... Тільки навряд чи жити буде краще. – Айдар робить паузу, я заповнюю її галасливим диханням. – Якщо він невинний – розберемося. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб садити будь-кого.

– А мій брат? Його побили щоб визнання отримати чи щоб ти швидше ворушився?

Наші погляди зустрічаються. Відбувається бій. Я кидаюсь на противника відчайдушно. Айдар гасить мене силою та досвідом. Ми далеко не рівні. Він не боїться власної відповідальності.

– Твої батьки перебільшують. – Тепер гелієвою кулькою здуваюся вже я, але заспокоїтись це не допомагає. – Я приставлю до тебе охорону, Айлін.

Від зміни теми гублюся. Повертаюся до обличчя Айдара і ковзаю. Шукаю щось. Хмурюся.

– Навіщо?

– Щоб тобі у вуха не лили стільки гівна...

– Для цього потрібна охорона?

Я ж знаю, що ні. Причина в іншому. Знаю, але Айдар відповідає:

– Для цього також. А мені так буде спокійніше.

Це майже турбота. Я мушу розтанути. Мушу. Хочу. Але не можу.

– То може ти просто перестанеш? Може ти перестанеш нариватися і спокійніше стане всім?

У кімнаті стає тихо. Я знаю, що відповідь мені не сподобається, але все одно чекаю. Важко повірити, що ранок ми розпочинали зі щирого сексу. Тепер мені здається, що ми вороги.

– Дай мені список усіх, з ким ти поговорила, Айлін. Хочу розуміти: мені чекати, коли дружина організує комітет скривджених дружин та коханок? – Зневажливе питання жалить. Хвилююся. Навіщось беру флешку. Кручу. – Це що? – На кивок реагую невиразно. Декілька разів клацаю кришечкою, потім відкидаю. Вона летить по столу і падає на підлогу. Зараз хочеться рвонути та роздавити. Але не стану. Нехай лежить.

– По-твоєму, ти живеш із жінкою, у якої своєї голови не вистачає подумати? Поки ти не ліз із своєю справедливістю, все було спокійно. Усім було спокійно, а тепер…

– Мені не було.

Айдар обрубує, у мене роздуваються ніздрі. Щосили тримаюся, щоб не сказати: за твій спокій я плачу обличчям. А ще я боюся тебе втратити, дурню! Боюся!

– Не їзди якийсь час до своїх. – Айдар не просить. Я знаю, що це вимога. – Вони тебе накручують.

Щоки спалахують. Я згадую жахливі слова батька та принизливий удар. Там ковтнула. А тут ковтнути чомусь не можу.

– Що значить, не їзди?

– Те і значить, Айлін. Ти ж якось півроку не їздила.

Цей удар теж з розмаху. Не витримую.

Опускаю погляд, сльози збираються. Щоб не пролилися – дихаю через рот, охолоджуючи себе.

Це ж ти сказав мені, що мости не можна палити. Це ж ти хотів, щоб я хоча б спробувала.

Брехун. Усі брехуни.

– Чому ти нікого не слухаєш, а я маю слухати тебе?

– А кого мені слухати?

– Тобі так складно було приділити десять хвилин моєму батькові? Так складно зрозуміти, що вони не можуть просто прийняти, що їхній син пішак у великій грі?

– Їхній син проїбався, Айлін. Його не підставили. Він усе зробив сам.

– Їм від цього не легше.

Недовга пауза закінчується закономірним:

– Це не мої проблеми.

Хочу висмикнути в Айдара пляшку та осушити. Не знаю, як я тримаюся. Зморгнувши, повторюю:

– Не твої... Твої – це довести всім, що крутіше Салманова у світі просто немає...

– Айко... Ти ж ні чорта взагалі не розумієш. Куди ти нахрін лізеш? – Нам краще закінчити розмову зараз. Далі буде зовсім погано. Але як це зробити?

– Виходить, ти за дружину дурепу взяв? Такі мудрі угоду уклали і обидва обдурилися… – Майже шепочу, але Айдар чує.

Напевно, на цих словах злиться найбільше.